Короткий переказ твору Його батальйон (Василь Биков)

Траншея неглибока, суха і курна - наспіх відрита за ніч у щойно підталому від зимових морозів, але вже добре просох пагорбі. Щоб не висовуватися, Волошин стояв зігнувшись, при його високому зростанні це було утомливо. Змінюючи позу, він звалив з бруствера грудку землі, що боляче вдарила сидячого поруч Джима, почувся ображений собачий виск.

Комбат уважно розглядав схили висоти. Німці облаштовувалися на ній повним ходом. Волошин з жалем подумав, що напередодні допустили помилку, не атакувавши з ходу цю висоту. Тоді ще були деякі шанси захопити її, але підвела артилерія - не було снарядів. Командир полку, здавалося, не помічав цю висоту. І все-таки її слід було взяти, але пошарпана в боях батальйону це завдання не під силу. Зайнявши висоту, німці, не звертаючи уваги на кулеметний обстріл, капітально закріплювалися: надвечір підвезли колоди і обладнали бліндажі та окопи. Волошин подумав, що вночі, чого доброго, ще й замініруют схили.

Швидко потемніло і похолодало. Комбат залишив спостерігачем стриб-нова, а сам спустився в землянку з привітно потріскує піччю. Волошин потягнувся до вогню, випробувавши незвичайне блаженство. Немолодий і повільний телефоніст Чернорученко, защемивши між плечем і вухом телефонну трубку, заштовхував в піч хмиз і посміхався. Комбат подивився на сидячих у землянці - у всіх був змовницької вигляд. Капітан поцікавився, з якого приводу підлеглі веселяться? Ординарець Гутман пояснив, що зі штабу повідомили про нагородження комбата орденом. Волошин нічим не виявив радість, подумав, чому нагороджують лише його? Гутман приготував «обмивочку», але комбат наказав сховати, а краще дати сухі онучі. Ординарець миттю дістав капітану запасні онучі і пришив гудзик на шинель командира. Волошин з насолодою витягнув затерплі ноги. Маркін доповів: у батальйон прибуде поповнення, за яким треба послати представника о 22.00. Волошин поцікавився, чи не питали чи з полку про висоту шістьдесят-п'ять? Лейтенант запитав, чи добре німці її зміцнюють? Волошин побоюється, що надійде запізнілий наказ брати висоту, на якій вже встигли зміцнитися німці. Але чим далі, тим вони все краще зміцняться, і висоту буде брати складніше.

Перед доповіддю командиру Волошин помітно нервував, це завжди закінчувалося перебранкой, комбат всіляко відтягував час доповіді.

Капітан запитав Маркіна про оточення, той згадав, як важко виходили з оточення, з'єдналися нарешті до частини, теж опинилася у ворожому тилу, тільки через місяць вдалося вибратися до своїх. Маркін скаржився на свою нещасливу долю: стільки довелося пережити - ворогові не побажає, а ні до чого не дослужився, орденів не заробив. Волошин заспокоїв: «Даремно ви так вважаєте. До Берліна ще довгий шлях »- і приготувався до доповіді.

Але поговорити з начальством не вдалося. Розпочався мінометний обстріл. Міни летіли поверх голів у ближній тил під лісом. Волошин послав Гутмана дізнатися причину «занепокоєння німців». Маркін вирішив, що це «артилеристи-роззяви» засвітилися як зазвичай. Чернорученко покликав комбата до телефону, його викликали з штабу. Майор невдоволено питав Волошина про причину піднявся переполоху. Комбат доповів, що німці продовжують зміцнюватися на висоті, майор зло запитав, чому батальйон не перешкоджає зміцненню німців? Але Волошину нічим «перешкоджати»: артилеристи мовчать через відсутність снарядів, кулеметний ж вогонь зміцнилися німцям не страшний. Гунько зло запитав, хто в розташуванні батальйону «дражнить німців»? Волошина розсердила прискіпливість командира, і він попросив майора звертатися, як годиться, на «ви». У відповідь Гунько «згадав», що Волошин отримав «Червоний Прапор». Комбатові неприємно таке запізніле нагадування начальника про нагороду. Несподівано рикнув Джим. Зовні почулися незнайомі голоси. Джим рвонувся вперед, але комбат встиг схопити його за холку. Увійшовши мимоволі здивувався: «Що за псарня?» Він тримав руку біля голови, а коли прибрав, на долоні показалася кров. Це був генерал, командир дивізії. Волошин розпочав доповідь, але генерал невдоволено поморщився: «Навіщо так голосно?» Супроводжуючий генерала наказав викликати санінструктора, Гутман побіг виконувати наказ. Генерал поцікавився собакою, запитав Волошина, скільки часу він командує батальйоном? «Сім місяців», - відповів капітан.

Далі розгорнули карту і стали з'ясовувати обстановку. Зайшов розмова про висоту шістдесят п'ять. Генерал здивувався, що вона ще не взято. Комбат пояснив, що не отримав на це наказ. Генерал викликав майора Гунько. Волошин відчув, що назріває скандал. З'явилася санінструктор Веретенникова, але не поспішала надавати допомогу генералові, а звернулася до нього за особистим питання, просячись залишитися в батальйоні. Генерал розгубився, комбат відповів, що такий наказ по полку. Генерал підтвердив, що це питання він вирішити не може. Веретенникова нічого не залишалося, як зайнятися раною. Вона обстригла скроню генерала, спритно забинтувала голову і хотіла пропустити бинт під щелепу, але це не сподобалося генералу. Санінструктор відмовлявся, що так належить, поранений не погоджувався. Тоді вона з тріском відірвала бинт і, кинувши на ходу. «Так перев'язуйте самі!» - Блискавично зникла в траншеї. Від такого нешанобливого поводження генерал сторопів. Волошин кинувся наздоганяти санінструктора, але її і слід прохолов. Гутман підтвердив, що вона не повернеться. Генерал був розлючений відсутністю дисципліни в батальйоні Волошина. Комбат розсердився: Самохін не виконав отриманий наказ, не відправив веретеном-кову в тил, хоча розпорядження було дано ще вчора.

Комбат чекав розносу, але він був безсилий перед військовими дівчатами. Їх поведінка не піддавалося логіці. Генерал до пори до часу стримував гнів. З'явився майора Гунько генерал вилаяв за шпори: зайву турботу про зовнішній вигляд. Генерал накинувся