Було тихо, як минулої ночі. Волошин ховав убитих. Підрівняти воронку, який поглибив траншею, двоє поранених і двоє з комендантського взводу зносили убитих зі схилу висоти. «Не дуже акуратна, зате на хорошому місці, з широким оглядом у тил ... Німецькі черзі сюди не залітали, і ніщо вже не турбувало відчужений спокій убитих». Крайнім поклали Круглова, Волошин стояв мовчки, всім діловито розпоряджався Гутман. Після зміщення Волошина ординарець, щоб не йти до Маркін, втік в дев'яту роту, де за власною ініціативою очолив взвод новачків. При атаці його поранило в шию, але він не пішов в санчастину. Маркіна з простреленою гомілкою відправили в тил.

Підрахувавши вісімнадцять убитих, Гутман засмутився, що могила виявилася замалою. Принесли ще одне тіло. Посвітивши ліхтариком, Волошин застиг: «Віра». Вона загинула в спіралі Бруно. «Ось так буває, - покаянно подумав Волошин, розслаблено розпрямляючись. - Не вистачило наполегливості вчасно відправити з батальйону, тепер будь ласка - закопувати в землю ...» У могилі лежав Самохін з простреленою головою, тут же ляже і Віра, його фронтова любов, Невінчана і нерозписаними дружина ротного. І з ними залишиться так i не народжений третій. Волошин сглотнул важкий клубок у горлі. Капітан боявся, що ось-ось принесуть Іванова, але серед убитих його не було, не було і у воронці, де вдень його перев'язував Волошин. Можливо, командира батареї встигли відправити в тил, після поранення його ніхто тут не бачив. Ховали Гайнатуліна. «Ось і ще один знайомий, - подумав капітан, - значить, не минула його німецька куля. Не багато ж тобі довелося випробувати цієї війни, дорогий боєць, хоч і зазнав ти її повною мірою. За один день пережив усе, від боягузтва до геройства, а як загинув - невідомо ». Загиблого і понівеченого Чернорученко комбат наказав перев'язати. Гутман, стоячи в могилі, швидко обмотав голову і обличчя Чернорученко бинтом, стали ховати інших. Крайнім виявився Самохін, капітан наказав поряд покласти санінструктора Веретенников-ву. «Нехай лежать. Тут вже нікого боятися не будуть», - пробурмотів Гутман. Волошин подумав: «Тут уже нікому нічого не страшно, вже відбоявся».

Загиблих умістили в два ряди, Гайнатуліна втиснули у вузьку щілину в головах.

«А чим погано? - Сказав Гутман. - Окремо, зате як командир буде».

Поховання закінчилося, залишалося закопати могилу і спорудити земляний горбик, в який завтра тиловики вкопати дощату фанерну пірамідку із зіркою. Батальйон піде далі,, коли отримає наказ наступати, поповниться новими бійцями, офіцерами і ще менше залишиться тих, хто пережив цей пекельний бій і пам'ятав тих, кого вони закопали. А потім і зовсім нікого не залишиться. Постійним буде лише номер полку, номери батальйонів, і десь в далині військового минулого, як дим, розтане їх фронтова доля.

Виконавши борг перед мертвими, живі закурили. Гутман сказав, що не сподівався вижити, а от же довелося закопувати інших. Волошин промовчав, не підтримавши балакучого ординарця. З якимось великим шматком в його житті відійшло його важке командирське минуле, і ось-ось повинно було початися нове. Сьогодні він у повній мірі вхопив солдатського лиха і сплатив свою криваву платню за цей вершок відбитої з боєм землі.

Волошин думав, куди йти, він був поранений і формально мав право йти у санроти, звідки на тиждень-другий могли відіслати в медсанбат. Спокусливо було відіспатися і відпочити. Але якби там можна було забути про все пережите, викреслити з пам'яті те, що буде гризти і мучити. Він знав, що тиловий спокій за день-два набридне, і він буде рватися в бій - це його фронтова доля, крім якої у нього нічого більше немає. Інший, на біду чи на щастя, йому не дано.

Гутман першим побачив і показав капітанові на, що біжить до них Джима. Пес кинувся на груди господаря, ледь не зваливши з ніг, облизав його шорстку щоку. Після пережитого набуття Джима виявилося куцою, невсамделішной радістю. Гутман показав на обривок повідця: «Він же у них зірвався. Під ж скотина! »« Скотина - не те слово, Гутман », - відповів Волошин, саджаючи собаку поруч. Швидко заспокоївшись, Джим звично «застріг вухами», обережно озираючись по сторонах. Волошин наказав Гутманн супроводити поранених у санчастину. Ординарець здивувався, що поранений комбат залишається. Вони розпрощалися, сподіваючись ще побачитися.

Клікнувши Джима, Волошин пішов до себе в батальйон. Неважливо, що його чекало там, не мало значення, як йому буде далі. Головне - бути з тими, з ким він в муках зріднився на шляху до цієї траншеї. І нехай він для них не комбат, що це змінює? Він - їх товариш. Генерали не владні над його людяністю. Тому що Людина іноді, незважаючи ні на що, стає вище долі і, отже, вище могутньої сили випадку.

Він втомлено йшов до недалекій вершині. Війна тривала.