Короткий переказ твору Татарська пустеля (Діно Буццаті)

Дія розгортається у невизначений час, більш за все нагадує початок нашого століття, а невідоме держава, зображуване на його сторінках, дуже схоже на Італію. Це роман про час, з'їдаємо життя. Незворотність часу - фатальний доля людини, ніч - найвища точка трагічного напруження людського буття.

Молодий лейтенант Джованні Дрого, сповнений райдужних надій на майбутнє, отримує призначення у фортецю Бастіаном, розташовану поруч з безкрайньої Татарській пустелею, звідки, за переказами, приходили вороги. Або не приходили. Після довгих блукань лейтенант нарешті знаходить дорогу в Фортеця. За час шляху ентузіазм Дрогобич з приводу його першого призначення згасає, а вигляд голих жовтуватих стін форту приводить у найдосконаліше зневіру. Майор Матті, розуміючи настрій молодого офіцера, каже, що той може подати рапорт про переведення його в інше місце. Зрештою збентежений Дрогобич вирішує залишитися в Фортеці на чотири місяці, На прохання Дрогобич лейтенант Морель веде Дрогобич на стіну, за якою тягнеться рівнина, обрамлена скелями. За скелями - Невідомий північ, загадкова Татарська пустеля. Кажуть, що там «суцільні камені». Тамтешній горизонт зазвичай затягнуть туманом, але стверджують, ніби там бачили то білі вежі, то курящиеся вулкан, то «якесь довгасте чорне пляма» ... Всю ніч Дрогобич не може заснути: у нього за стінкою хлюпає вода, і нічого з цим не можна вдіяти .

Незабаром Дрогобич заступає на перше чергування і спостерігає зміну караулу, чинену під командою старшого сержанта Тронка, службовця в Фортеці двадцять два роки і назубок знає всі тонкощі кріпосного статуту. Служака Тронка не покидає Фортеця навіть під час відпустки,

Вночі Дрогобич пише лист матері, намагаючись передати гнітючу атмосферу Фортеці, але врешті-решт пише звичайний лист із запевненнями, що у нього все добре. Лежачи на ліжку, він чує, як тужливо перегукуються вартові; «... саме в цю ніч для нього почався неспішний і невблаганний відлік часу».

Бажаючи придбати шинель простіше тій, що виявилася в нього в багажі, Дрогобич знайомиться з кравцем Просдочімо, який ось уже п'ятнадцять років твердить: мовляв, він з дня на день поїде звідси. Поступово Дрогобич з подивом дізнається, що в Фортеці чимало офіцерів, які довгі роки із завмиранням серця чекають, коли ж північна пустеля подарує їм надзвичайне пригода, «той чудовий випадок, який принаймні раз у житті буває у кожного». Адже Фортеця стоїть на кордоні Невідомого, а з невідомістю вплутався не тільки страхи, але й надії .- Втім, знаходяться і ті, у кого вистачає сил, відслуживши строк, покинути Фортеця, наприклад граф Макс Латоріо. Разом з ним відслужив свої два роки і його друг, лейтенант Ангустіна, але чомусь рішуче не бажає їхати.

-Настає зима, і Дрогобич починає готуватися до від'їзду. Залишається дрібниця - пройти медичний огляд і отримати папір про непридатність до служби в горах. Однак звичка до вузького замкнутому маленькому світі Фортеці з її розміреним життям бере своє - несподівано для самого себе Дрогобич залишається. «Попереду ще багато часу», - думає він.

-Дрогобич відправляється на чергування на Новий редут - невеликий форт в сорока хвилинах ходьби від Фортеці, що стоїть на вершині скелястої гори над самою Татарській пустелею. Несподівано з боку пустелі з'являється білий кінь - а всі ж знають, що татарські коні виключно білі! У ви, все виявляється набагато простіше - кінь належить пересічному Лаццаро, вона примудрилася втекти від свого господаря. Бажаючи скоріше повернути кобилу, Лаццаро вибирається за стіни форту і ловить її. Коли ж він повертається, пароль вже змінили, а нового він не знає. Солдат сподівається, що, пізнавши його, товариші впустять його назад, але ті, слідуючи статуту і підкоряючись німому наказу Тронка, стріляють і вбивають нещасного.

А незабаром на горизонті Татарській пустелі починає рухатися чорна людська змійка, і весь гарнізон приходить в сум'яття. Однак все швидко роз'яснюється: це військові підрозділи північної держави розмічають прикордонну лінію. Взагалі-то демаркаційні знаки встановлені давно, залишилася лише одна неразмеченное гора, і, хоча в стратегічному відношенні вона не представляє ніякого інтересу, полковник посилає туди загін під командуванням капітана Монті і лейтенанта Ангустіни - випередити сіверян і приєднати пару зайвих метрів території. У своєму елегантному мундирі гордий Ангустіна абсолютно непристосований до подорожі по горах; він застуджується на крижаному вітрі і вмирає. Його ховають як героя.

Проходить кілька років; Дрогобич їде в місто - у відпустку. Але там він почуває себе чужим - друзі зайняті справами, кохана дівчина відвикла, від нього, мати внутрішньо змирилася з його відсутністю, хоча і радить йому подати прохання про переведення з Фортеці. Дрогобич йде до генерала, впевнений, що його прохання про переведення буде задоволена. Але, на подив, генерал відмовляє Дрогобич, мотивуючи відмову тим, що гарнізон Фортеці скорочується і переводити будуть перш за все старих і заслужених воїнів.

У тузі Дрогобич повертається до фортеці Бастіаном. Там панує гарячкова метушня - солдати і офіцери покидають гарнізон. Похмуре зневіру Дрогобич розвіює лейтенант Сімеоні: у свою підзорну трубу він розгледів на краю Татарській пустелі якісь вогні, які то зникають, то з'являються знову і постійно роблять якісь переміщення. Сімеоні вважає, що ворог будує дорогу. До нього «настільки разючого явища ніхто не спостерігав, але ж не виключено, що воно було й раніше, протягом багатьох років або навіть століть; скажімо, там могли