знаходитися село або колодязь, до якого стягувалися каравани, - просто в Фортеці до цих пір ніхто не користувався такою сильною підзорної трубою, яка була у Сімеоні ». Але тут надходить наказ, що забороняє використовувати в Фортеці не передбачені статутом оптичні прилади, і Сімеоні здає свою трубу.
Взимку Дрогобич чітко відчуває руйнівну силу часу. З настанням весни він подовгу вдивляється в далечінь за допомогою казенної труби і якось ввечері помічає в окулярі маленький тремтливий язичок полум'я. Незабаром навіть серед білого дня на тлі білястої пустелі можна бачити рухомі чорні крапочки. І одного разу хтось заговорює про війну, «і здавалася нездійсненною надія знову почала дихати в стінах Фортеці».
І ось приблизно за милю від Фортеці з'являється стовп - сюди дотягли дорогу чужинці. Величезна робота, яка здійснюється протягом п'ятнадцяти років, нарешті завершено. «П'ятнадцять років для гір - суща дрібниця, і навіть на бастіонах Фортеці вони не залишили скільки-небудь помітного сліду. Але для людей цей шлях був довгий, хоча самим їм і здається, що роки пролетіли якось непомітно». У Фортеці панує запустіння, гарнізон знову скоротили, і генеральний штаб вже не надає ніякого значення цієї загубленої в горах цитаделі. Генерали не приймають всерйоз прокладену по північній рівнині дорогу, і життя у форті стає ще більш одноманітною і відокремленої.
В один вересневий ранок Дрогобич, тепер уже капітан, піднімається по дорозі до Фортеці. У нього була місячна відпустка, але він витримав усього половину терміну, і тепер повертається назад: місто стало для нього зовсім чужим.
«Сторінки перевертаються, минають місяці і роки», але Дрогобич все ще чогось чекає, хоча надії його з кожною хвилиною слабшають.
Нарешті ворожа армія дійсно підходить до стін Фортеці, але Дрогобич вже старий і хворий, і його відправляють додому, щоб звільнити кімнату для молодих боєздатних офіцерів. В дорозі Дрогобич наздоганяє смерть, і він розуміє, що це і є головна подія його життя. Він вмирає, дивлячись в нічне небо.
