Померла тьотя Шарлотта, сестра батька. У крематорії, спостерігаючи за родичами, Вілфред ще раз переконується в тому, що вони давно вже не складають сім'ї, кожен існує сам по собі. Їде до Парижа дядько Рене, з яким пов'язані щасливі дитячі спогади - саме він долучив хлопчика до мистецтва. Стоячи на пристані, Вілфред відчуває, що він дуже любить цю людину, зараз з його життя піде щось дуже важливе і дороге ...

Вілфред занурюється в життя одного з підпільних «клубів», а простіше, гральних і публічних будинків Данії. Сюди він потрапив випадково - катався з друзями на яхті, а в Копенгагені за підозрою в провезенні контрабанди всіх заарештувала поліція. Вілфред уникнув цієї долі завдяки Аделі, однієї з організаторів клубу «Північний полюс»: вона «за версту чує хорошого коханця». Втім, і сам Вілфред не проти виконувати цю роль: Адель - красива, висока, міцна жінка, його приваблює її кричуща непристойність. Це життя подобалася йому, тому що «світло пішов з його душі й більше не хотів спалахувати».

Як-то раз, коли Вілфреду вперше крупно пощастило в картковій грі, в клуб нагрянула з облавою поліція. У загальній метушні Вілфреду вдається розсовувати по кишенях гроші. У «салоні» Вілфред знаходить кинутого однієї з повій немовляти і бере його з собою. Частина грошей він ховає в коморі. Довгий час він, видавши себе за данця, що шукає квартиру, живе в сім'ї відомого письменника Берге Віїд, захоплюється перекладами, писанням оповідань. Берге Віїд високо оцінює літературні успіхи Вілфреда, за взаємною згодою друкує їх під своїм ім'ям, а гроші вони ділять навпіл. З Вілфредом відбувається страшний випадок: одного разу, гуляючи з хлопчиком, він раптом вирішує позбутися від нього, скинувши з обриву, - яке діло йому до чужих проблем! Але раптово нахлинули дитячі спогади зупиняють героя. Вілфреда вистежує одна з повій клубу, розповідає, що його хочуть вбити за те, що він забрав гроші. Мати хлопчика померла. Захоплений незбагненним бажанням «помститися» родині Віїд «за добро», Вілфред визнається прихистив його людям у тому, що він не датчанин і не батько дитини, залишає хлопчика в цій сім'ї і йде - зраджувати стало його звичкою. Забравши гроші зі схованки комори клубу, він потрапляє в засідку - за ним стежили колишні «соратники» по клубу. Тікаючи від переслідувачів, герой ховається в консерваторії, де в цей час виступає з концертом Міріам Стайн, дівчина, яка з дитинства закохана в нього. За допомогою Берге Віїд вона переправляє Вілфреда на батьківщину.

Повернувшись додому, Вілфред намагається зрозуміти себе, пояснити своє існування. Не бачачи сенсу у своєму житті, герой вирішує покінчити з собою. Стоячи на колінах в кущах біля залізниці, він чекає потягу, що проходить, і раптом розуміє, що не має права «обірвати стукіт свого серця» - так вчинив колись батько Вілфреда, - він має жити до кінця.

Друга світова війна. У Норвегії почалося переслідування євреїв. Група біженців, у складі якої і Міріам, пробирається по засніженому лісі до шведської кордоні - там, в землі обітованій, їм нічого не буде загрожувати. У короткі хвилини відпочинку Міріам згадуються епізоди з минулого, безтурботного життя. Разом з цими епізодами приходить спогад про Вілфред. Вона познайомилася з ним чверть століття тому, одного разу врятувала його в Копенгагені. Потім, в Парижі, він подарував їй найщасливіші дні; він у своєму житті вибирав багатьох, вона - лише його ... Раптово група біженців наривається на засідку прикордонної поліції. Міріам і ще декільком біженцям вдається перейти кордон, інші ж потрапляють у владу поліцейських. Командиром у них високий, стрункий, красивий чоловік років сорока - зазвичай такі красені виявляються найбільш жорстокими. Їх ведуть кудись дуже довго, потім раптом відбувається дивне: вони виявляються близько прикордонної просіки, і красень наказує бігти. Потім швидко йде в бік від кордону, дістає комбінезон і светр, заховані в одній з дровітні, і переодягається. Права рука в чоловіка - нежива, протез. Все це бачить жінка, яка живе неподалік. Вона, колишня покоївка Сагеней, впізнає в чоловікові, що врятував євреїв, Вілфреда.

Але є й інший Вілфред - приятель німецького офіцера Моріца фон Вакеніца. Вони дуже схожі один на одного: циніки, обидва хочуть від життя іншого, ніж інші. У довгих бесідах між Вілфредом і Моріцем часто виникає тема зради: Моріцу цікаво, як має почуватися Вілфред - адже в очах людей він зрадник. Моріц нічого не знає про другу, таємне життя Вілфреда, та й сам герой не надає їй великого значення. Так, йому доводилося рятувати людей, але це «в природі речей», коли ми когось рятуємо. Точно так само кілька років тому в Парижі Вілфред врятував хлопчика на каруселі - і втратив руку.

Чим ближче до кінця війни, тим положення Вілфреда стає все більш двозначним. Йдуть розмови про те, що він робить потай якісь добрі справи, але в цілому він веде себе «неоднозначно», а в такі часи вже це - зрада батьківщині. Сам герой нібито хоче повернутися до світлих витоків, але з нещадною ясністю усвідомлює, що вже пізно, що він біжить назустріч катастрофі.

І катастрофа відбувається. Після самогубства Моріца Вілфред розуміє, що і для нього скоро все скінчиться. Про це йому говорить і Том, людина, яку Вілфред колись врятував. Том ненавидить Вілфреда: він упевнений, що той врятував його тільки