Вранці Нікітін прокинувся від стукоту у двері, це Емма принесла йому каву. Вона почала чіплятися до нього, він намагався відмовитися, але Емма наполягла на своєму. Нікітін згадав, як у нього це було в перший раз з санінструкторшей Женею. Вони не знали, що це, але підкорилися покликом серця. Потім на село напали німці, вони бігли, але Женю поранило, і через два дні вона померла.

Ушатіков приніс Нікітіну воду для гоління, Емма встигла піти. Через деякий час до кімнати зайшов Меженіна, повідомив, що знає про зв'язок Нікітіна з німкенею, і став погрожувати, що все розповість начальству. Нікітін нагадав йому, що в Житомирі Меженіна відмовився виконати наказ Нікітіна, прелюбодействуя з двома медсестрами з санчастини.

Після сніданку на їх частина напали дві німецькі самохідки, вони вирішили прийняти бій. Княжко і Нікітін гнали солдатів вперед, але вони відмовлялися йти. Меженіна говорив, що солдати можуть загинути із-за їх з Княжко бажання поповнити свою колекцію медалей. Нікітін наказав йому мовчати і йти в бій гідно. Німці підірвали міст, далі переслідувати самохідки було неможливо, росіяни відступили.

Але тут увірвався в частину лейтенант Перлин з проханням допомогти прибрати німців з лісництва. Княжко погодився. По дорозі вони наткнулися на труп німця, зовсім юного, років шістнадцяти. Підійшовши до лісництва, вони вступили в бій. Меженіна закинув у будинок дві бомби, пролунав вибух, за ним плач. Княжко здогадався, що в будинку не солдати, а ті молодики про які говорив Курт, вони налякані і не знають що робити. Княжко залишив зброю, підійшов до будинку і запропонував німцем здатися. Вони підняли білий прапор, і через нього кулеметною чергою вбили Княжко. Ціною життя лейтенанта Княжко росіянам вдалося зайняти лісництво і взяти німецьких хлопчаків у полон.

З'ясувалося, що вбив Княжко німецький єфрейтор. Меженіна в пориві злості застрелив його, але Княжко вже не повернути. Галя невтішно ридала над його трупом. Увечері на поминках, розпалений горілкою, Нікітін сказав, що всі вони винні у смерті Княжко, що він зробив сміливий і благородний вчинок, а вони все труси, потім забрав речі Княжко, його лист до Галі і пішов у свою кімнату. Княжко писав Галі, що між ними не може бути нічого, так як це війна, а на війні не можна будувати повітряні замки.

Вранці Нікітін прокинувся в обіймах Емми. Між ними знову стався любовний порив. Вони милувалися залетіла до них метеликом і вчили один одного новій незнайомим словами. Через деякий час Ушатіков сказав Нікітіну, що його викликає комбат. Гранаутов зажадав від Нікітіна листа для Галі, що сидить тут же. Нікітін сказав, що не знає ні про який лист. Гранаутов став погрожувати Нікітіну, що розповість у штабі про його стосунки з німкенею, про те, як він її хотів згвалтувати, а тепер має з нею зв'язок. Нікітін нічого на це не відповів. Галя в люті наказала їм замовкнути і сказала Гранаутову, що він їй ніколи не подобався, і вона мала з ним відносини тільки на зло Княжко.

Нікітін зажадав від Меженіна, що б той з власної волі відправився під трибунал. Меженіна в люті кинув у нього стілець, Нікітін вистрілив в нього. Нікітіна заарештували, Меженіна відправили до санчастини. Вночі, коли Нікітіна охороняв Ушатіков, він попросив його про зустріч з Еммою. Зустрівшись, вони зізналися одне одному в любові і провели ніч разом. Вранці вони розлучилися. Гранаутов випустив Нікітіна з-під варти, щоб йти в останній бій проти німців. Нікітіну загрожувало тільки десять діб за його злочин. Під час цього бою Меженіна залишився живий, але незабаром загинув під обстрілом в машині. З чотирьох чоловік загинув він один.

Ностальгія

Глибокої ночі Нікітін повернувся в готель, але йому не спалося, він подзвонив Самсонову, той прийшов до нього. Нікітін розповів про те, що сталося. Самсонов не зрозумів його. Тоді Нікітін відправив його спати і сам ліг в ліжко. На наступний день Нікітін брав участь у дискусії, де вони з Діцманом сперечалися про питання політики, мистецтва, про те, як зараз в Росії відносяться до німців. Говорили про культ особи Сталіна і Гітлера.

Після дискусії всією компанією вирушили на вулицю повій, потім у шинок «Весела сова», яким володів колишній бранець концтабору. Тут Герберт і Нікітін танцювали й говорили. Їй незабаром стало погано, і вони вирішили поїхати в тихіше місце. У тихому ресторані вони говорили про життя після війни, про свої долі.

Нікітін був одружений. Нещодавно у нього помер син. У Герберт помер чоловік, дочка живе в Канаді. Вона зізналася йому, що любить його до цих пір, він для неї герой із казки, російська метелик. Потім вони сиділи в машині, він грів її руки. В аеропорту, вона кинулася йому на шию, вигукуючи його ім'я, він заспокоїв її. У літаку він відчув, що недобре ниє серце, вирішив, що це від коньяку. Спогади захлиснули його. Він згадав, як помер його син, як дружина ледь не збожеволіла, згадав, як полював на білок у лісі, згадав берег з дитинства, такий рідний і далекий. Тут йому стало зовсім погано, Самсонов