Короткий переказ твору Гарячий сніг (Юрій Бондарєв)

У роки Великої Вітчизняної війни письменник як артилериста пройшов довгий шлях від Сталінграда до Чехословаччини. Серед книг Юрія Бондарєва про війну «Гарячий сніг» займає особливе місце, відкриваючи нові підходи до вирішення моральних та психологічних завдань, поставлених ще в його перших повістях - «Батальйони просять вогню» і «Останні залпи». Ці три книги про війну - цілісний і світ, що розвивається, досяг в «Гарячому снігу» найбільшої повноти та образної сили.

Події роману «Гарячий сніг» розгортаються під Сталінградом, на південь від блокованої радянськими військами 6-ї армії генерала Паулюса, в холодному грудні 1942 року, коли одна з наших армій стримувала в приволзької степу удар танкових дивізій фельдмаршала Манштейна, який прагнув пробити коридор до армії Паулюса і вивести її з оточення. Від успіху чи неуспіху цієї операції значною мірою залежав результат битви на Волзі і, може, навіть терміни закінчення самої війни. Час дії роману обмежена всього декількома днями, протягом яких герої Юрія Бондарєва самовіддано обороняють крихітний п'ятачок землі від німецьких танків.

У «Гарячому снігу» час стисло навіть щільніше, ніж у повісті «Батальйони просять вогню». «Гарячий сніг» - це недовгий марш вивантажували з ешелонів армії генерала Безсонова і бій, так багато що вирішив у долі країни; це захололі морозні зорі, два дні і дві нескінченні грудневі ночі. Без ліричних відступів, ніби у автора від постійної напруги перехоплено дихання, роман «Гарячий сніг» відрізняється прямотою, безпосереднім зв'язком сюжету з справжніми подіями Великої Вітчизняної війни, з одним з її вирішальних моментів. Життя і смерть героїв роману, самі їх долі висвітлюються тривожним світлом справжньої історії, в результаті чого все знаходить особливу вагомість, значущість.

У романі батарея Дроздовського поглинає чи не всі читацьку увагу, дія зосереджена переважно навколо невеликого числа персонажів. Кузнєцов, Уханов, Рубін і їх товариші - частка великої армії, вони - народ, народ в тій мірі, в якій типизированная особистість героя виражає духовні, моральні риси народу.

У «Гарячому снігу» образ став на війну народу виникає перед нами в ще небувалою доти у Юрія Бондарєва повноті вираження, в багатстві та розмаїтті характерів, а разом з тим і в цілісності. Цей образ не вичерпується ні фігурами молодих лейтенантів - командирів артилерійських взводів, ні колоритними постатями тих, кого традиційно прийнято вважати особами з народу, - начебто трохи боягузливого Чибісова, спокійного і досвідченого навідника Євстигнєєва або прямолінійного і грубого, їздового Рубіна; ні старшими офіцерами, такими , як командир дивізії полковник Дєєв або командувач армією генерал Бессонов. Тільки всі разом, при всій різниці чинів і звань, вони складають образ б'ється народу. Сила і новизна роману полягає в тому, що єдність це досягнуто як би само собою, відображене без особливих зусиль автора - живий, рухається життям.

Загибель героїв напередодні перемоги, злочинна неминучість смерті містить в собі високу трагедійність і викликає протест проти жорстокості війни і розв'язали її сил. Вмирають герої «Гарячого снігу» - санінструктор батареї Зоя Єлагіна, сором'язливий їздовий Сергуненков, член Військової ради Веснін, гине Касимов і багато інших ... І у всіх цих смертях винна війна. Нехай у загибелі Сергуненкова винне і бездушність лейтенанта Дроздовського, нехай і вина за смерть Зої лягає почасти на нього, але як не велика вина Дроздовського, вони перш за все - жертви війни.

У романі висловлено розуміння смерті - як порушення вищої справедливості і гармонії. Згадаймо, як дивиться Кузнєцов на вбитого Касимова: «Зараз під головою Касимова лежав снарядний ящик, і юнацьке, безвусий вид його, нещодавно живе, смагляве, що стало мертвотно-білим, витончення моторошної красою смерті, здивовано дивилися волого-вишневими напіввідкритими очима на свої груди , на розірвану на шматки, посічену тілогрійку, точно і після смерті не збагнув, як же це вбило його і чому він так і не зміг встати до прицілу ».

Ще гостріше відчуває Кузнєцов незворотність втрати їздового Сергуненкова. Адже тут розкритий сам механізм його загибелі. Кузнєцов виявився безсилим свідком того, як Дроздовський послав на вірну смерть Сергуненкова, і він, Кузнєцов, вже знає, що назавжди прокляне себе за те, що бачив, був присутній, а змінити нічого не зумів.

У «Гарячому снігу», при всій напруженості подій, все людське в людях, їх характери живуть не окремо від війни, а взаємопов'язані з нею, постійно під її вогнем, коли, здається, і голови не підняти. Зазвичай хроніка боїв може бути переказана окремо від індивідуальності його учасників, - бій в «Гарячому снігу» не можна переказати інакше, ніж через долю і характери людей.

Суттєвим є і вагомо минуле персонажів роману. В одних воно майже безхмарне, в інших - таке складне і драматичне, що колишня драма не залишається позаду, відсунута війною, а супроводжує людину і в битві на південний захід від Сталінграда. Події минулого визначили військову долю Уханова: обдарований, повний енергії офіцер, якому б і командувати батареєю, але він тільки сержант. Крутий, бунтівний характер Уханова визначає і його рух всередині роману. Минулі біди Чибісова, ледь не зламали його (він провів кілька місяців у німецькому полоні), відгукнулися в ким страхом і багато визначають в його поведінці. Так чи інакше в романі прослизає минуле і Зої Єлагіна, і Касимова, і Сергуненкова і відлюдькуватого Рубіна, чию відвагу і вірність солдатському обов'язку