Короткий переказ твору Тиша (Юрій Бондарєв)

Ейфорія московського Передноворічний в грудні 45-го р. як не можна краще збіглася з настроєм нещодавно демобілізувався з Німеччини капітана Сергія Вохмінцева, «коли здавалося, що все прекрасне в собі і в житті він тільки що зрозумів і воно не повинно зникнути». Чотири роки війни, командування артилерійською батареєю, ордени і поранення - така плата двадцятидворічного хлопця за те «світле майбутнє», яке він чекає від долі.

І вона посилає йому одночасно дві випадкові зустрічі в ресторанній штовханині «Асторії», визначили його долю на багато років вперед. Вже перше запрошення пані на танець стає для Сергія «доленосним». Геолог Ніна, відзначається з друзями своє повернення з експедиції з Півночі, владно і рішуче, по праву старшинства, опановує його почуттями і бажаннями.

У її компанії Вохмінцев стикається з Аркадієм Уваровим, головним винуватцем страшної трагедії, що розігралася на фронті. Двадцять сім чоловік і чотири гармати були оточені і розстріляні фашистами прямою наводкою в карпатській селі виключно через бездарну тактики комбата Уварова. Відсидів в бліндажі, він до того ж примудрився звалити всю відповідальність на ні в чому не винного комвзводу Василенко. Рішенням трибуналу той був відправлений в штрафбат, де і загинув. Вохмінцев, єдиний свідок цього злочину, не бажає робити вигляд, ніби все забув, він публічно звинувачує Уварова. Конфлікт у громадському місці розцінюється оточуючими як всього лише порушення пристойності. Розв'язка - виклик до міліції і штраф за хуліганство.

Тягар людини без певних занять недовго обтяжує Сергія. За порадою і протекції Ніни він надходить на підготовче відділення гірничо-металургійного інституту.

На новорічній вечірці у Ніни Вохмінцев знову зустрічає Уварова. Той горить бажанням зав'язати з ним дружні стосунки.

Під бій курантів Уваров вимовляє тост «за великого Сталіна». Сергій демонстративно відмовляється пити з тим, хто негідний «говорити від імені солдат». Пристрасті розпалюються, і Вохмінцев змушує дипломатичну подругу залишити гостей заради нього ...

Минуло три з половиною роки. Лекції, семінари, іспити - життя Сергія наповнилася новим змістом. Не можна сказати, що постать Уварова зникла з горизонту. Той не просто на очах, але в центрі студентського життя. У нього репутація «першорядного малого»: п'ятірочників, громадський діяч, член партбюро, не розлий вода зі Свірідовим, звільненим секретарем парторганізації інституту. Сергій зауважує, що з часом ненависть до Уварову змінюється втомою і «злим відчуттям невдоволення собою».

Несподівано в життя Вохмінцева вриваються події іншого громадського масштабу. Втім, приховане попередження про небезпеку, що насувається можна угледіти в поневіряння його сусіда по комуналці художника Мукомолова. З високої трибуни пейзажиста зараховують до космополітам і відщепенцям, проголошують його полотна ідеологічної диверсією. У кращому випадку нещасного загрожує позбавлення членства в Спілці художників і поденщина декоратора.

І ось тепер караюча рука тоталітарного свавілля дотягується до сім'ї Вохмінцевих. Органами МГБ ордер на обшук і арешт пред'явлений Миколі Вохмінцеву - батькові Сергія, старому комуністу. До війни він був на керівній посаді, на фронті - комісар полку. Восени 45-го р. у високих інстанціях розбирали справу про втрату сейфа з партійними документами його полку під час прориву з оточення. У результаті батько задовольнявся тихою роботою заводського бухгалтера. Є підстави підозрювати в доносі іншого сусіда по комуналці - жадібного й безпринципного Бикова. Природно, Сергія тривожить доля батька, а ще його мучать докори сумління: по смерті матері (а причину її смерті син бачив у зраді батька з медсестрою польового госпіталю) їхні стосунки перестали бути спорідненими ... І все це на очах у молодшої сестри Асі, що стоїть на порозі дорослого життя і переживає тепер нервову депресію. Спроби Сергія довести невинність батька у відповідних кабінетах ні до чого не призводять.

Тим часом Сергій повинен їхати з однокурсниками на практику. Звільняють від практики в деканаті. У кабінеті в декана присутні члени партбюро Уваров і Свиридов. За допомогою психологічного пресингу партійні боси докопуватися до ганебних честь комуніста фактів. «Партію не обдуриш», - застерігають «винного».

Наступне застереження - від Ніни. Уваров повідомляє їй, що найближчим партбюро буде розглядати справу Вохмінцева. Для Уварова це реальний шанс взяти реванш, підказує жіноча інтуїція. Але навіть самі сміливі гіпотези бліднуть перед підступністю противника. Холоднокровно і цинічно Уваров звинувачує Вохмінцева у злочині, який скоїв сам. Після добре зрежисована вистави оргвисновки пішли негайно - виключити з лав ВКП (б). Тут же Вохмінцев подає заяву про відхід з інституту.

Моральну підтримку своїх рішучих кроків Сергій черпає з листа батька, переданого на волю. Старший Вохмінцев переконаний, що він і інші - «жертви якоїсь дивної помилки, якогось нелюдського підозри і якийсь нелюдської наклепу».

Далеко від Москви, в Казахстані, Сергій пробує себе в обраній професії гірника. Влаштуватися на роботу з поганою анкетою йому допомагає місцевий секретар райкому партії. Не виключено, що сюди приїде Ніна.