Короткий переказ твору Городок (Шарлотта Бронте)

Люсі Сноу рано втратила батьків, але їй пощастило з близькими людьми, які не залишали дівчинку напризволяще. Так, частенько Люсі жива в будинку своєї хрещеної, місіс Бреттон, нестарої ще вдови і милої жінки. У місіс Бреттон був син Джон, який, втім, не звертав на однолітку Люсі ніякої уваги. Одного разу в будинку Бреттон з'явився ще один мешканець - шестирічна, не по роках розвинена дівчинка Поллі Хоум; її батько вирушав на Континент розвіяти горі після смерті дружини. Незважаючи на велику різницю у віці, між Поллі і Джоном зав'язалася ніжна віддана дружба.

Минуло вісім років. Люсі поступила на місце не те служниці, не те компаньйонки до однієї літньої пані, а дім Бреттон вона до цього часу втратила з поля зору. Коли її господиня померла, Люсі згадала чуті нею як-то слова про те, що молоді й небагаті англійки добре можуть влаштуватися на Континенті, і вирішила вирушити в дорогу, бо життя її на батьківщині обіцяла швидше за все бути монотонною і безрадісним. Люсі Сноу не стала довго затримуватися в Лондоні, куди потрапила вперше в житті, і вже через кілька днів зійшла на палубу корабля, що йде в Європу.

На кораблі її попутницею опинилася інша юна англійка, міс Джиневра феншуй. Ця жвава, сипатися французькими слівцями особа кілька років провела в європейських пансіонах і тепер відправлялася продовжувати освіту в пансіон мадам Бек в Віллетте; батьки Джіневри аж ніяк не були людьми заможними, і за вчення її платив дядько і хрещений мсьє де Бассомпьер, Метою подорожі Люсі також була столиця королівства Лабаскур місто Віллетт, в якому без праці впізнається Брюссель.

У Віллетте Люсі нікого і нічого не знала; за підказкою якогось молодого англійця вона вирушила розшукувати готель, але втратила дорогу і опинився біля дверей будинку з вивіскою «Пансіон для дівчат мадам Бек». Час був пізній, і дівчина вирішила постукати, щоб отримати тут нічліг, а якщо пощастить - і роботу. Господиня пансіону, яка була без розуму від усього англійської, за винятком протестантської віри, відразу взяла Люсі бонною до своїх дітей. Мадам Бек була сама доброзичливість, але, коли Люсі лягла спати, безцеремонно досліджувала її речі і зробила зліпок із ключів від робочої шкатулки дівчини. Як показав час, мадам Бек була сущим Ігнатієм Лойолою у спідниці: люб'язна з усіма настільки, щоб ні в якому разі нікого проти себе не відновлювати, вона компенсувала зовнішню м'якість невідступним таємним наглядом; життя в її пансіоні була влаштована за єзуїтського принципом зміцнення тіла та ослаблення душі учениць, з тим щоб остання ставала легкою і покірливо видобутком католицького духовенства.

Незабаром мадам Бек звільнила Люсі від обов'язків бонни і призначила вчителькою англійської. Нова посада їй сподобалася, і вона чудово з нею справлялася. Інші вчительки не вдавали із себе нічого особливо примітного; ні з ким з них у Люсі не зав'язалася дружба. Однак серед педагогів пансіону було одне виключення - кузен начальниці, викладач літератури мсьє Поль Еманюель. Це був корсиканскої зовнішності і невеликого зросту чоловік років сорока, запальний, химерний, часом дратівливо вимогливий, але при цьому надзвичайно освічена, в душі добрий і благородний. Довгий час він був єдиним представником сильної статі, допущеним до вихованкам пансіону, але з часом з'явився і другий - молодий доктор-англієць містер Джон. Благородством вигляду і приємним зверненням доктор торкнувся серця Люсі Сноу, його суспільство стало доставляти їй щире задоволення; та й господиня пансіону, хоч і була не першої молодості, начебто живила якісь надії на його рахунок. Сам же доктор Джон, як поступово з'ясувалося, був глибоко небайдужий до однієї з підопічних мадам - тієї самої Джиневра феншуй, з якою Люсі познайомилася по дорозі з Англії.

Джиневра була особливою вельми приємної зовнішності і твердо знала, чого хоче, а хотіла вона вийти заміж за людину заможного і, ще краще, титулованого. На залицяння «буржуа» доктора Джона вона відповідала холодної насмішкуватістю - ще б пак, адже нею був захоплений людина надзвичайно світський (світський хлюст і гульвіса, на думку Люсі) полковник де Амаль. Як не намагалася Люсі пояснити Джиневра різницю між лощеної порожнечею полковника і високим благородством доктора, та і слухати її не бажала. За іронією долі Люсі довелося якось виступити в ролі полковника де Амалія - у день іменин мадам Бек в пансіоні влаштовувався свято, цвяхом якого був спектакль, поставлений силами учениць під керівництвом мсьє Поля. Мсьє Поль мало не силою змусив Люсі зіграти світського кавалера, щасливого суперника благородного телепня; роль була Люсі глибоко огидна, але справилася вона з нею чудово.

Незабаром після свята настав час канікул. Всі мешканці пансіону роз'їхалися, і Люсі залишилася наданої сама собі. У довгих роздумах в ній все більше міцніло відчуття повної самотності у світі; відчуття це переросло в душевну муку, і Люсі злягла в гарячці. Як тільки вона не дістало сил встати з ліжка, вона вийшла геть з пансіону і відправилася в напівмаренні і без мети блукати вулицями Віллетта. Зайшовши до церкви, вона раптом відчула непереборну необхідність сповідатися, як це у важку хвилину роблять католики. Священик уважно вислухав її, протестантка, але, вражений рідкісної щирістю слів і глибиною переживання сповідниць, не знайшов слів розради. Люсі не