пам'ятає, як вийшла з церкви і що з нею було далі. Прокинулась вона в ліжку в затишному незнайомому будинку. Але лише на перший погляд будинок був повністю незнайомим - скоро Люсі стала розрізняти окремі предмети, де-то нею вже бачені; не відразу вона зрозуміла, що бачила їх в дитинстві в будинку місіс Бреттон. Дійсно, це був будинок, іменований «Тераса», де жила місіс Бреттон і її син Джон, знайомий нам доктор, в якому Люсі не визнала друга дитинства. Саме він підібрав її, без почуттів лежала на східцях церкви. Велика була радість впізнавання. Наступні тижні Люсі провела в Терасі в дружньому спілкуванні з мілейшей місіс Бреттон та її сином. З Джоном Люсі, крім іншого, розмовляла і про Джиневра, всіляко намагаючись розкрити йому очі на негідний предмет його любові, але до пори до часу Джон залишався глухий до її умовлянь. У правоті Люсі він переконався, тільки коли в концерті побачив, як Джиневра з подругами лорніруют його мати і явно насміхаються над нею. Люсі прийшов час повертатися в пансіон. Джон обіцяв писати їй і обіцянку своє стримав. У листах його не сяяло полум'я почуттів, але гріло рівне їх тепло.
Кілька тижнів потому Люсі і місіс Бреттон з Джоном знову вирушили на концерт. Раптом посеред вистави пролунали крики «Пожежа» і почалася паніка. З тисняви Джон врятував юну леді, яку натовп відтіснила від супроводжував її чоловіка. Обидва опинилися англійцями, і не просто англійцями, а давніми, але не відразу впізнали, знайомими наших героїв - Поллі Хоум, нині графинею де Бассомпьер, і її батьком, який успадкував графський титул і це ім'я разом з солідним станом від свого французького родича. Ця випадкова зустріч, власне, поклала кінець ніжній дружбі Джона і Люсі. Стратегічною прихильність між Джоном і Поллі спалахнула з новою силою; пройшло небагато часу, і вони одружилися. Це були люди, усе життя яких являє собою низку світлих моментів, не затьмарених надто вже тяжкими стражданнями. Люсі Сноу до числа таких людей не належала.
Тим часом сильно змінилися відносини Люсі і мсьє Поля. Вони стали теплішими, спокійніше; Люсі зрозуміла, що часто дратувала її прискіпливість викладача літератури виникала не з безглуздість його характеру, а від того, що він був до неї небайдужий. Словом, вони міцно здружилися. Дружба ця, яка загрожувала в кінці кінців закінчитися шлюбом, викликала неабияке занепокоєння мадам Бек, яка взагалі-то сама не проти була стати мадам Еманюель, і всієї їхньої сімейної кліки. Склали цей змову з метою запобігти можливій згубну одруження доброго католика мсьє Поля на єретичка. Змовники, будучи католиками, діяли досить дивним з точки зору нормальної людини методом. Священик отець Сілас, той самий єзуїт, якому Люсі колись сповідалася, розповів їй історію Поля Еманюеля. У молодості мсьє Поль був закоханий у Жюстін-Марі, дочка процвітаючого банкіра. Але так як на той час власний його батько прогорів на якихось темних оборудках, батьки його коханої повстали проти шлюбу і змусили дівчину піти в монастир, де та незабаром і померла. Зберігаючи, незважаючи ні на що, відданість своїй любові, мсьє Поль Еманюель прийняв обітницю безшлюбності, а коли батько Жюстін-Марі теж розорився дотла, став витрачати всі свої заробітки на утримання людей, які розбили його щастя. Сам же він жив скромно, навіть не тримав прислуги. Ця історія беззавітного благородства могла, звичайно, когось відвернути від бажання пов'язати долю з мсьє Полем, але тільки не Люсі Сноу.
Бачачи, що задум провалився, сімейна кліка вдалася цього разу, здавалося б, до вірного способу розладнати небажаний шлюб. Використовуючи самовіддане благородство мсьє Поля, його задумали відправити на три роки у Вест-Індії, де у родичів його нареченої після розорення залишилися якісь землі, які могли б принести дохід за умови, що ними займеться вірний керуючий. Мсьє Поль погодився, тим більше що на цьому наполягав його духівник отець Сілас, один з натхненників кліки. Напередодні розставання Люсі і мсьє Поль дали один одному клятву через три роки з'єднати свої долі.
На прощання Люсі отримала від благородного жениха королівський подарунок - з допомогою багатих друзів він зняв для неї будинок і пристосував його під школу, і тепер вона могла піти від мадам Століття і почати свою власну справу.
Довго тяглася розлука. Поль часто писав Люсі, а вона не втрачала часу, трудилася не покладаючи рук, і незабаром її пансіон став цілком успішним. І ось минуло три роки, цієї осені Поль повинен повернутися з вигнання. Але, видно, не судилося Люсі знайти щастя і заспокоєння. Сім довгих днів шаленіла над Атлантикою буря, поки не розбила в тріски всі потрапили в її влада кораблі.