Короткий переказ твору Вигадані історії (Хорхе Луїс Борхес)

Таємне чудо

Вночі чотирнадцятого березня 1936 р. в квартирі на вулиці Целетной, в Празі, Яромир Хладик, автор незавершеною трагедії «Вороги», праці «Виправдання вічності» і дослідження про неявних юдаїські джерелах Якоба Беме, бачить уві сні довгу шахову партію. Гра була розпочата багато століть назад і розігрувалася між двома знатними пологами. Суми призу ніхто не пам'ятав, але вона була надзвичайно велика. У сні Яромир був первістком в одному з протиборчих сімейств. Годинники відзначали боєм кожний зроблений хід. Він біг під зливою по пісках пустелі і не міг згадати правил гри. Прокинувшись, Яромир чує мірний механічний гул. Це на світанку до Праги входять передові загони бронетанкових частин третього рейху.

Через кілька днів влади отримують донос і затримують Хладик. Він не може спростувати жодного із звинувачень гестапо: у його жилах тече єврейська кров, робота про Беме має проеврейскій характер, він підписав протест проти аншлюсу. Юліус Роте, один з військових чинів, у чиїх руках знаходиться доля Хладик, вирішує розстріляти його. Страта призначена на дев'яту ранку двадцять дев'яте березня - цією відстрочкою влада хоче продемонструвати свою неупередженість.

Хладик приходить в жах. Спочатку йому здається, що шибениця або гільйотина були б не такі страшні. Він безперервно програє в розумі майбутню подію і задовго до призначеного терміну вмирає по сотні разів на день, представляючи сцену власного розстрілу в різних празьких двориках, а число солдатів щоразу змінюється, і стріляють в нього то здалеку, то в упор. Дотримуючись жалюгідною магії - уявляти собі жорстокі деталі майбутнього, щоб перешкодити їм здійснитися, - він врешті-решт починає боятися, як би його вигадки не виявилися пророчими. Іноді він чекає розстрілу з нетерпінням, бажаючи покласти край марною грі уяви. Увечері напередодні страти він згадує свою недописану віршовану драму «Вороги».

У драмі дотримувалося єдність часу, місця і дії, вона розігрувалася на Градчанах, в бібліотеці барона Ремерштадта, в один з вечорів під кінець XIX ст. У першій дії Ремерштадта відвідує невідомий. (Годинник б'ють сім, сідає сонце, вітер доносить вогневу угорську мелодію.) За цим візитером ідуть інші, невідомі Ремерштадту, але особи їх здаються йому знайомими, він вже бачив їх, можливо, уві сні. Барону стає зрозуміло, що проти нього складений змову. Йому вдається перешкодити інтриг. Мова заходить про його нареченій, Юлії де Вайденау і про Ярослава Кубін, який колись докучав їй своєю любов'ю. Тепер він зійшов з розуму і уявляє себе Ремерштадтом ... Небезпеки множаться, і Ремерштадту у другій дії доводиться вбити одного із змовників. Починається останню дію; множиться число несообразностей; повертаються дійові особи, роль яких, здавалося, вичерпана: серед них миготить убитий. Вечір все не настає; годинник б'є сім, у вікнах відбивається західне сонце, в повітрі звучить вогнева угорська мелодія. З'являється перший візитер і повторює свою репліку, Ремерштадт відповідає йому без подиву; глядач розуміє, що Ремерштадт - це нещасний Ярослав Кубін. Драми немає: це знову і знову повертається марення, який Кубін безперервно воскрешає в пам'яті ...

Хладик закінчив перше дію і одну зі сцен третього: віршована форма п'єси дозволяє йому постійно ред текст, не вдаючись до рукопису. Напередодні швидкої смерті Хладик звертається до Бога з проханням дати йому ще рік, щоб закінчити драму, яка стане виправданням його існування. Через десять хвилин він засинає. На світанку йому сниться сон: він повинен знайти Бога в одній з літер на одній зі сторінок одного з чотирьохсот тисяч томів бібліотеки, як пояснює йому незрячий бібліотекар. З раптової упевненістю Хладик стосується однієї з букв на карті Індії в опинився поруч атласі і чує голос: «Тобі дано час на твою роботу». Хладик прокидається.

З'являються два солдати, які конвоюють його у внутрішній дворик. До початку страти, призначеної на дев'ять годин, залишається хвилин п'ятнадцять. Хладик сідає на стіс, сержант пропонує йому сигарету, і Хладик бере її і закурює, хоча до того часу не курив. Він безуспішно намагається згадати образ жінки, риси якої відображені в Юлії де Вайденау. Солдати будуються в каре, Хладик очікує пострілів. На скроню йому падає крапля дощу і повільно котиться по щоці. Лунають слова команди.

І тут світ застигає. Гвинтівки націлені на Хладик, але люди залишаються непорушні. Рука сержанта, який давав команду, завмирає. Хладик хоче крикнути, але не може і розуміє, що паралізований. Йому не відразу стає ясно, що сталося.

Він просив у Бога рік для закінчення своєї роботи: всемогутній дав йому цей рік. Бог зробив заради нього таємне диво: його уб'є в призначений термін німецька куля, але в його мозку від команди до її виконання пройде рік. Здивування Хладик змінюється вдячністю. Він приймається докінчувати свою драму, змінюючи, скорочуючи і переробляючи текст. Вже все готово, не вистачає лише одного епітета. Хладик знаходить його: дощова крапля починає ковзати по його щоці. Лунає залп чотирьох гвинтівок, Хладик встигає щось нерозбірливо крикнути і падає.

Яромир Хладик помер вранці двадцять дев'ятого березня о десятій годині дві хвилини.

Південь

Буенос-Айрес, 1939 р. Хуан Дальманн служить секретарем у муніципальній бібліотеці на вулиці Кордова. У кінці лютого з ним відбувається несподіваний випадок. У цей день до його рук потрапляє рідкісне видання «Тисячі і однієї ночі» в перекладі Вайля; поспішаючи розглянути своє придбання,