Поїзд стоїть біля передостаннього перону. Дальманн вибирає майже порожній вагон, закидає валізу в сітку, залишивши собі книгу для читання, «Тисячу і одну ніч». Книгу цю він взяв з собою не без вагань, і саме рішення, як йому здається, служить знаком того, що нещастя минули. Він намагається читати, але марно - це ранок і саме існування виявляються дивом не меншим, ніж казки Шахразади.

«Завтра я прокинуся в садибі», - думає Дальманн. Він відчуває себе одночасно як би двома людьми: один рухається вперед по цьому осiнньому дню та знайомих місць, а інший терпить принизливі образи, перебуваючи у відмінно продуманій неволі. Наближається вечір. Дальманн відчуває свою повну самотність, і іноді йому здається, що він подорожує не тільки на Південь, а й у минуле. Від цих думок його відволікає контролер, який, перевіривши квиток, попереджає, що поїзд зупиниться не на тій станції, що потрібна Дальманну, а на попередній, ледве йому знайомою. Дальманн сходить з поїзда майже посеред поля. Тут немає ніякого екіпажу, і начальник станції радить найняти його в крамниці за кілометр від залізниці. Дальманн йде до крамниці повільно, щоб продовжити задоволення від прогулянки. Хазяїн крамниці здається йому знайомим, але потім він розуміє, що той просто схожий на одного з службовців лікарні. Господар обіцяє закласти бричку, і щоб скоротати час, Дальманн вирішує повечеряти тут же. За одним зі столів шумно їдять і п'ють хлопці. На підлозі, привалившись до стійки, сидить смаглявий старий у пончо, здався Дальманну втіленням Півдня. Дальманн їсть, запиваючи вечерю терпким червоним вином. Раптом щось легке ударяється об його щоку. Це виявляється кулька хлібного м'якушки. Дальманн в розгубленості, він вирішує зробити вигляд, що нічого не сталося, але через кілька хвилин у нього потрапляє інший кулька, а хлопці за столом приймаються реготати. Дальманн вирішує піти і не дати втягнути себе в бійку, тим більше що ще не одужав. Господар стривожено заспокоює його, називаючи при цьому по імені - «сеньйор Дальманн». Це тільки погіршує справу - до цих пір можна було думати, що тупа витівка хлопців зачіпає випадкову людину, тепер же виявляється, що це випад проти нього особисто.

Дальманн повертається до хлопців і запитує, що їм потрібно. Один з них, не перестаючи сипати лайками й образами, підкидає і ловить ніж і викликає Дальманна битися. Господар каже, що Дальманн невооружен. Але в цей момент сидить в кутку старий-гаучо кидає йому під ноги кинджал. Немов сам Південь вирішує, що Дальманн повинен битися. Нагинаючись за кинджалом, він розуміє, що зброя, якою він майже не володіє, послужить не захистом йому, а виправданням його вбивці. «У лікарні не допустили б, щоб зі мною трапилося що-небудь подібне», - думає він і слідом за хлопцем виходить у двір. Переступаючи поріг, Дальманн відчуває, що померти в ножовий бійці під відкритим небом, миттєво, було б для нього порятунком і щастям в ту першу ніч у лікарні. І якщо б він міг тоді вибрати або придумати собі смерть, він вибрав би саме таку.

І, міцно стискаючи ніж, Дальманн йде слідом за хлопцем.