Короткий переказ твору Груповий портрет з дамою (Генріх Белль)

Лені Пфайфер, уроджена Груйтен, німкеня. Їй сорок вісім років, вона все ще гарна - а в молодості була справжньою красунею: блондинка, з прекрасною статної фігурою. Не працює, живе майже у злиднях; її, можливо, виселять з квартири, вірніше, з будинку, який колись належав їй і який вона по легковажності втратила в роки інфляції (зараз на дворі 1970 р., Німеччина вже сита і багата). Льоні - дивна жінка; автору, від імені якого йде розповідь, достеменно відомо, що вона «невизнаний геній чуттєвості», але в той же час він дізнався, що Лені за все життя була близька з чоловіком разів двадцять п'ять, не більше, хоча багато чоловіки і зараз її жадають. Любить танцювати, часто танцює напівгола або зовсім гола (у ванній); грає на фортепіано і «досягла деякого майстерності» - у всякому разі, два етюди Шуберта грає прекрасно. З їжі найбільше любить найсвіжіші булочки, викурює не більше восьми сигарет на день. І ось що ще вдалося дізнатися автору: сусіди вважають Лені повією, тому, очевидно, що вона їм незрозуміла. І ще: вона мало не щодня бачить на екрані телевізора Діву Марію, «всякий раз дивуючись, що Діва Марія теж блондинка і теж не така вже юна». Вони дивляться один на одного і усміхаються ... Льоні - вдова, чоловік загинув на фронті. У неї є син двадцяти п'яти років, він зараз у в'язниці.

Мабуть, з'ясувавши всі це, автор і задався метою зрозуміти Льоні, дізнатися про неї якомога більше, причому не від неї - вона занадто мовчазна і замкнута, - а від її знайомих, друзів і навіть ворогів. Так він і почав писати цей портрет десятків людей, в тому числі тих, хто зовсім не знає Льоні, але може розповісти про людей, що колись для неї важливих.

Одна з двох близьких подруг героїні, Маргарет, зараз лежить у лікарні, вмираючи від якоїсь страшної венеричної хвороби. (Автор стверджує, що вона куди менш чуттєва, ніж Льоні, але просто не могла відмовити в близькості жодному чоловікові.) Від неї ми дізнаємося, наприклад, що Лені лікувала слиною і накладенням рук і свого сина, і його батька - єдиного чоловіка, якого вона по-справжньому любила. Маргарет ж дає перші відомості про людину, що зробив сильний вплив на Лені, коли вона, ще підлітком, жила і навчалася при монастирі. Це черниця, сестра Рахіль Гінцбург, істота зовсім феєричне. Вона проходила курс у трьох кращих університетах Німеччини, була доктором біології та ендокринології; її багато разів заарештовували ще під час першої світової війни - за пацифізм; християнство прийняла тридцяти років (у 1922 р.) ... І уявіть собі, ця високовчений жінка не мала права викладати, вона служила прибиральницею при туалетах у монастирському інтернаті і, проти всіх правил пристойності, вчила дівчат судити про їхнє здоров'я по калу та сечі. Вона бачила їх наскрізь і воістину вчила їх життя. Лені відвідувала її і роки потому, коли сестру Рахіль ізолювали від світу, замкнули в монастирському підвалі.

Чому, за що? Та тому, що загальний фон групового портрета - прапор зі свастикою. Адже Льоні було всього одинадцять років, коли наці прийшли до влади, і весь розвиток героїні пройшло під знаком свастики, як і всі події навколо неї. Так ось, з самого початку свого володарювання наці оголосили католицьку церкву другий ворогом Німеччини після євреїв, а сестра Рахіль була і католичкою, і єврейкою. Тому начальство ордена відсторонило її від викладання і заховав під фартухом прибиральниці, а потім - за дверима підвалу: її рятували від загибелі. Але після смерті сестри Рахілі, як би спростовуючи «коричневу» реальність Німеччини, реальність війни, арештів, розстрілів, доносів, на могилі черниці самі собою виростають троянди. І цвітуть всупереч усьому. Тіло ховають на іншому місці - троянди квітнуть і там. Її кремують - троянди виростають там, де немає землі, де один камінь, і цвітуть ...

Так, дивні дива супроводжують Лені Пфайфер ... Маленьке диво відбувається і з самим автором, коли він приїжджає в Рим, щоб дізнатися більше про сестру Рахілі. У головній резиденції ордена він знайомиться з чарівною і високовчений черницею, вона розповідає йому історію з трояндами - і незабаром залишає монастир, щоб стати подругою автора. Так-то ось. Але на жаль, для самої Лені чудеса, навіть світлі, завжди мають поганий кінець - але про це трохи пізніше, спочатку задамося питанням: хто, крім Рахілі, вирощував цю дивну жінку? Батько, Губерт Груйтен - є і його портрет. Простий робітник «вибився в люди», заснував будівельну фірму і став стрімко багатіти, будуючи укріплення для гітлерівців. Не дуже зрозуміло, заради чого він наживав гроші - все одно «кидав їх стосами, пачками», як каже інший свідок. У 1943 р. учинив зовсім незрозуміле: заснував фіктивну фірму, з фіктивними оборотами і службовцями. Коли справа розкрилося, його ледь не стратили - засудили до довічного ув'язнення з конфіскацією майна. (Найцікавіша подробиця: викрили його тому, що в списках російських робітників-військовополонених виявилися імена Раскольникова, Чичикова, Пушкіна, Гоголя, Толстого ...) Правда, Груйтен пустився в цю Ескаладі після загибелі сина Генріха, який служив в окупаційній армії в Данії. Генріха розстріляли разом з його двоюрідним братом