Короткий переказ твору Фрегат «Надія» (А. А. Бестужев-Марлинский)

Капітан-лейтенант Ілля Петрович Правіну був закоханий вперше і з усією можливою пристрастю. Даремні занепокоєння і застереження друзів, і більше всіх товариша по морському корпусу, а нині першого лейтенанта його фрегата Нілу Павловича Какорін. Даремні хитромудрі медичні поради корабельного лікаря. Кожен день капітан на балу або прийомі, кожен день шукає побачити княгиню Віру **. Необережне зауваження незнайомця в її присутності - і ось вже дуель, в якій Правіну шляхетністю і хоробрістю стократно перевершує суперника. Підозра, що її увага належить іншому, - і пекельні муки тріпають його серце, подібно лютим вітрам Атлантики. Впевнений, що його вважали за краще молодому дипломату, Правіна направляється в Ермітаж, щоб забутися серед підноситься душу шедеврів справжнього мистецтва. Тут, біля скульптури Психеї - дивовижного творіння Канови, він зустрічає Віру. Слід відчайдушний визнання й у відповідь ... визнання, настільки ж щире, мимовільне і нестримне. Щастя охоплює капітана, як світлий вогонь. Він любимо! Але чеснота Віри ... Щоб похитнути її, потрібні зусилля чималі. І одного разу він є до неї на дачу в повному мундирі. «Що це значить, капітан?» Правіну склав тим часом цілу історію про те, як з двох доручень - короткого кур'єрського візиту до берегів Греції і чотирирічну кругосвітньої подорожі в американський форт Росс і назад (дійсність пропонувала тільки перше) - він вибрав друге, бо безнадійність його положення не залишає йому іншої можливості. «Ні, cher ami! Я зараз вирішила. Погодься лише на круїз у тепле Середземне море. Я зроблю все! »Правіну заплакав від сорому й у всьому зізнався. Але Віра сама була вже щаслива цим дозволом напруги. Тим часом доля затягувала їх відносини морським вузлом.

Десять днів по тому в Кронштадті знімається з якоря судно, на кормі якого видніється група з трьох осіб: стрункого флотського штаб-офіцера, присадкуватого людини з генеральськими еполетами і чарівної дами.

Закохана жінка долає межі можливого. Все влаштовано найкращим чином, для поправлення здоров'я князь Петро *** зі своєю дружиною відправляється за кордон, і до Англії йому дозволено плисти на борту фрегата «Надія».

Князь Петро був сильно зацікавлений відмінною корабельної кухнею. Правіну ловив морок ночі в чорних очах княгині Віри, вона тонула в його блакитних. Вони розкошували.

Пройшли Ревель і Фінляндію, промчали Швеція, Данія, Норвегія, майнули протоки, острови, чудові маяки геніальних у своєму практицизмі англійців. Князь зійшов в Портсмуті, княгиню доставили в одне із сіл на півдні острова, де вона повинна була чекати повернення чоловіка з Лондона. Коханці попрощалися.

Фрегат стояв на якорі на увазі берега. Погода псувалася. Правіну не знаходив собі місця. Раптово він вирішив зійти на берег - побачити її ще один лише раз! Лейтенант Какорін заперечує дружньо, але рішуче: останнім часом капітан очевидно нехтує своїми обов'язками, наближається буря, зараз не слід залишати корабель. Виникає сварка. Капітан усуває Какорін, свого першого помічника, від командування і велить другу йти під арешт. Потім він виконує свій намір: побачення або смерть!

Коханці переживають бурхливу ніч. По морю гуляють смерчі, величезні вали здіймають поверхню вод. Капітан розуміє, що він повинен бути на судні, йому ясно, що він робить зрадництво, відкладаючи повернення до ранку. Але він не в силах піти. Вранці перед коханцями неждано є князь Петро. Пояснення недоречні - князь відкидає дружину і повертається до Лондона. Тепер вони вільні, щастя відкривається перед ними. Але повз вікон готелю в бурхливому морі, подібно примарі, рухається пошарпаний бурею корабель. Це «Надія». Тепер вже Віра не може утримати капітана. Десятівесельная шлюпка мчить у саме серце бурі.

Шлюпку з жахливою силою вдарило об борт судна. Загинуло шестеро веслярів. Через недосвідченість другого лейтенанта на судні під уламками щогли загинуло ще п'ятеро людей. Капітан Правіну важко поранений, втратив багато крові. Мідний цвях з обшивки судна при ударі увійшов йому між ребер. Пригнічений своєю провиною, він страждав надзвичайно. Вся команда, включаючи суднового лікаря, молила Бога про його порятунок.

Княгиня день і ніч проводила у вікна готелю із зоровою трубою, не відпускаючи поглядом фрегат. Там була вся її надія. Тривале спостереження в телескоп проводить дію незвичайне, звертаючи нас в хвилювання, схоже з впливом п'єси на невідомій мові. Княгиня бачила все, але не могла до кінця зрозуміти нічого. Все рухалося, фрегат забирався, приходив в колишній стрункий вид. Раптово гармата вдарила вогнем. Щось червоне промайнуло і зникло за бортом. Прапор опустився до самого низу, потім знову злетів на щоглу.

Сьогодні він знову не прийде? Але в сутінках почулися кроки. Увійшов чоловік у шотландському плащі. З радісним серцем Віра кинулася до нього. Але чоловіча рука відсторонила її.

«Княгиня, ви помилилися. Я не Правіна, - сказав чужий голос. Перед нею стояв лейтенант Какорін. - Капітан помер, він втратив дуже багато крові ». «Його кров залишилася тут, - з гіркотою додав він» ...

Вистава не починали, чекали государя. Молодий гвардійський офіцер направив свій модний чотирикутний лорнет на одну з лож, потім нахилився до сусіда: «Хто ця гарна жінка поруч з товстим генералом?» - «Це дружина князя Петра ***» - «Як? Невже це та сама Віра ***, про чию трагічної любові до капітана Правіну стільки говорили в світі? »-« На жаль, це його друга дружина. Княгиня