Короткий переказ твору Латнік (А. А. Бестужев-Марлинский)

«Ми гналися за Наполеоном по гарячих слідах. 22 листопада послав мене Сеславин очистити ліву сторону Віленської дороги, з сотнею сумських гусар, взводом драгунів Тверського полку та дюжиною донців ». Так драгунський ротмістр починає свою розповідь.

Загін рухається вздовж дороги, по узбіччях яку страшенно декорацією розташовуються кінські й людські трупи. Розвідники-козаки незабаром помічають ворога. Французькі солдати одягнені вкрай безглуздо, деякі навіть у овчина поверх свого одягу, тоді як для істинного тепла слід носити її під мундир. Російські партизани, проте, одягнені трохи краще і закутані від холоду хто на що здатний. Відбивши перші атаки, французи відступають у невелике село. Росіяни негайно переслідують їх. Оточені в панському «замку», французи захищаються відчайдушно, і ще відчайдушніше б'ються польські шляхтичі-ополченці - місцеві пани, що бачать в російських заклятих ворогів вольності своєї. Зламати опір вдається, лише коли серед нападників раптово з'являється нікому не відомий кірасирський майор у чорних латах. Не маючи турботи, що кулі сиплються градом, латнік у касці зі збитими набік закривавленими пір'ям і в чорному плащі, зірвавши з петель двері, подібно грізному демонові, вривається в будинок. Драгуни і гусари кидаються вслід, і скоро рукопашна сутичка закінчується перемогою. Замовкають стогони вмираючих, і напівзруйнований, зрешечений російськими кулями будинок, повний порубаних, залитих кров'ю тіл, стає місцем короткого відпочинку партизан. Таємничий латнік-майор, якому ротмістр бажає висловити своє захоплення, зник.

Солдати призводять тим часом дворецького, що ховався на горищі. Дворецький охоче розповідає історію, нещодавно трапилася у майонтке, по-російськи сказати, в маєтку. Господар його, князь Глинський, мав красуню доньку Феліцію. Пристрасна любов, що виникла між нею і російським офіцером стояв неподалік, в Ошмянах, артилерійського дивізіону, торкнула серце старого. Була призначена весілля. Але раптова невідкладна потреба, коею з'явилася хвороба матері, змусила російського виїхати. Листи від нього приходили рідко, а потім і зовсім припинилися. Родич князя граф Остроленскій з усією можливою спритністю домагався в цей час руки його дочки. Пригнічена Феліція скорилася. Граф, однак, цікавився не молодою дружиною, але лише солідним приданим, а після смерті князя і зовсім пустився в розгул. Графиня в'яла. Одного разу слуга помітив її в саду за бесідою з невідомо звідки взявся дивним, великого зростання людиною в чорному плащі. Графиня плакала і ламала руки. Людина цей потім зник, як і не бувало його, а графиня з того часу злягла і не пройшло місяця як померла. Граф Остроленскій незабаром за несплату податків і жорстоке поводження з холопами опинився під судом і втік за кордон. Повернувся він з французами і очолив в окрузі шляхетське ополчення.

Ця розповідь занурив у глибоку задуму поручика Зарницкий, і він наважується розповісти відому вже йому самому трагічну історію.

Дід його по матері, князь Х ... ий, був справжній деспот, і коли вирішив видати дочку свою Лізу за обраного ним нареченого, то був глибоко вражений її відмовою підкоритися його волі. Ліза ж полюбила свого вчителя, нещодавно випущеного з університету ад'юнкта Баянова. Князь уклав дочку в своїм домі. Одного разу, коли князь був на полюванні, Баянов викрав кохану і тут же подався з нею до церкви. Коли молоді вже стояли перед вівтарем, до церкви увірвалася гонитва. Про Баянова більше ніхто ніколи не чув, а дочка Х ... ий тримав тепер за залізними дверима. Її визнали божевільною, і прожила вона недовго. Кінці часу стали помічати за князем великі дивні речі - страх знаходив на нього. А в один день раптом він звелів усім залишити будинок, забити двері і ніколи вже до нього не повертатися. Оселившись в іншому маєтку, князь так і не прийшов до тями і незабаром помер. Історію цю Зарницкий чув з малих років і, відвідуючи рідні місця, будучи вже проведений в офіцери, вирішив оглянути той проклятий будинок, який в дитинстві так розбурхував його уяву. Легко проникнувши крізь застарілі запори, він, блукаючи по будинку, наткнувся на кімнату, залізні двері якої підказали йому, що тут нудилися бідна в'язень. Розгорнувши їх, він відкрив погляду своєму видовище, «миттєво обернула тіло його в шматок льоду»: красуня, особа якої він багато разів бачив на портреті, та сама ...

Розповідь Зарницкий переривається звуком важких кроків. Це чорний латнік. Вид його хворобливий і дивний. Точно в маренні бродить він по напівзруйнованому будинку. Раптом зупиняється, вражений, у зображення прекрасної жінки, який розміщений серед портретів предків, які, за прийнятим у Польщі звичаєм, завжди прикрашають панський будинок. «Ти обіцяла з'явитися мені перед смертю! Дякую тобі, ти виконала свою обіцянку », - вигукує він. І тут же спотикається об один з трупів. «Ось ворог мій! І після смерті він перегороджує мені дорогу! »Витягнувши важкий палаш, кірасир завдає страшні удари мертвому тілу. Ротмістр і поручик Зарницкий насилу заспокоюють його.

На ранок кірасирський майор, отримавши полегшення від сну, викладає офіцерам свою історію. Зрозуміло, це він був тим самим артилеристом, який полюбив красуню Феліцію Глинську і був любимо нею. Приїхавши до хворої матері, він встиг лише проводити її в могилу і тут же сам звалився у важкій гарячці. Будучи вісім місяців хворим і не отримуючи листів від Феліції, що присягнувся писати кожен день, він не міг припустити іншого, як смерть коханої. Коли