Короткий переказ твору Гірка доля (Олексій Писемський)

В очікуванні повернення із заробітків з Петербурга оброчного мужика Ананія Яковлєва, «людини з душі гордого, своеобишного», працьовитого і господарського, у святково прибраній хаті, тривожно поглядаючи на заметених дорогу, розмовляють дві старі - Спірідоньевна і Мотря, мати Лисавета, дружини Ананія, за відсутності чоловіка вступила в любовний зв'язок з молодим поміщиком Чегловим-Соковіним і прижився від нього дитину.

У вікно видно, як під'їжджає підвода. Ананій, ще не знаючи нічого, ласкаво під руку веде зустрічала його Лізавету в будинок і роздає всім гостинці. За столом «розумні промови» Ананія про пристрій чавунці та корабельної справи, про перевагу торгового людини над майстровим, обіцянки нинішнім роком взяти з собою в Пітер Лізавету насторожують присутніх. Лізавета спалахує, а дядько на підпитку Никон, порожній, задільних чоловічок, за четвертачок підвіз Ананія, вихваляючись своїм колишнім життям в Пітері, раптом обзиває Ананія панським свояком. Почувши про дитину, Ананій в сум'ятті кидається до дружини, до Мотрону.

Лізавета спочатку пояснює безчестя своє одним лише страхом, погрозами, примусом і бажанням врятувати від рекрутчини чоловіка. Гнів і борошно Ананія тим сильніше, що сам він ні дня, ні ночі не прожив без думки про будинок, понад усе на світі ставлячи борг сімейний і християнський.Зрештою, опанувавши себе, він вирішує, щоб сорому уникнути, Лисавета пробачити, а хлоп'я півторамісячного усиновити за умови повного припинення любовних стосунків з паном ...

Тим часом у поміщицькому будинку, в кабінеті на дивані сидить, опустивши голову, Чеглов-Соковін, що опустився, худий і виснажений, а в кріслах розвалився чоловік його сестри, квітучий чепурун Золотілов. Він наставляє Чеглова на шлях істинний прикладами з життя повітового оточення і власним досвідом благополучної зв'язку з особливою нижчого стану. Чеглов слабко пручається цинізму Золотілова, намагаючись довести, що міркування його в тоні Тараса Скотініних, а «селянки любити вміють». Коли ця жінка була ще вагітна, Чеглов пропонував, щоб врятувати її від сорому, підкинути немовля до бурмістра. Вона відмовилася: «Я їм грішна і потерпіти за те повинна».Розмова переривається приходом бурмістра Калістрата Григор'єва з доповіддю про приїзд Ананія, його «неподобства», «тиранства» і Лисавета, «урвати» до пана. Крізь ридання вона зізнається, що в Ананія одне тепер намір - відлучити і відвезти її з синочком до Пітера, а їй це «гірше смерті», тому що й раніше, видана насильно, на молодого пана задивлялася, коли той приїжджав у село, а тепер і зовсім «не чоловікова дружина». Чеглов, піддаючись на вмовляння бурмістра і Лисавета, погоджується відверто на рівних переговорити з Ананією, пояснивши, що тут справа в любові, і пропонує йому або грошовий викуп, або дуель. Розмова втрьох при свідках ще більше ображає Ананія. Він пригадує бурмістра, як той обманював пана з п'яницею-землеміром та хліб злодійськи продавав. Зав'язується перепалка, в ході якої з'ясовуються подробиці сімейного життя Ананія, передані Лисавета.Ананій в люті загрожує їй розправою. Переляканий Чеглов наказує бурмістра стежити, щоб «волосся голови її не впала». Бурмістр, давно затамувавши зло на Ананія, задумує помста.

Як і на початку, Мотрона і Спірідоньевна обговорюють те, що сталося: Чеглов після зустрічі з Ананією вийшов, немов мрець, таз «полнехонек кров'ю отхаркнул», Лізавета добу лежить мовчки, під замком, голодна, тільки колиску з дитиною перенесли до неї з Горенко. При вигляді Ананія Спірідоньевна, ніби ненароком, тікає до бурмістра, який і вривається з мужиками «по панському указу» «стерегти його бабу» як раз під час нового пояснення Ананія з Лисавета, його умовлянь залишити гріх, почати по-божому жити в Пітері і купити на зібрані гроші крамничку. Ананій попереджає, що, якщо Лізавета хоч слово при «розбійника» промовить, він живий з нею не розлучиться.

Бурмістр, перелаюючись, стравлює мужиків з Ананьєв. У самий розпал суперечки з-за перегородки з'являється Лізавета, скуйовджена, в худому сарафані, прилюдно оголошує себе «полюбовницею панської» і вимагає вести її до пана - хоч як, без взувачки та одягу, «останньої коровніцей, алі собакою». Бурмістр у молодого хлопця безуспішно намагається силою відібрати кожушок і чоботи - Лисавета до садиби добігти тільки - і врешті-решт скидає їй свою сибірку. Лізавета поспішно забирає її за перегородку, щоб загорнути дитину. Ананій вривається слідом, забирає дитину і у відповідь на опір і лайка Лисавета в нестямі вбиває немовляти. Лунає страшний крик.Мужики в розгубленості. Ананій біжить в розбите вікно.

У будинку Чеглова розташувалися стряпчий, справник, збирають селян, готуються до допиту. Бурмістр, розпоряджаючись і виправдовуючись, «чому не зупинили і не заарестовалі», чорнить зниклого Ананія і хабарем у сто п'ятдесят карбованців потайки змовляється з виконавцями повітової влади швидше зам'яти справу. Соцький призводить Мотрону. «Тремтячи всім тілом», вона повторює слова бурмістра: «не була ... не знаю». З'являється чиновник особливих доручень, молода людина з видатним вперед щелепою, в франтувато віцмундирі, з довгими красивими нігтями, честолюбний, але не розумна, переглядає папери, жене всіх, виштовхує Мотрону, бурмістра і наказує катувати дружину вбивці. Лізавета не тримається на ногах, падає і тільки схлипує: «... грішниця я, грішниця» - «у розумі рушила». На вимогу чиновника з сіней пускають Никона і записують його п'яні, незв'язні свідчення, чому противиться Зо-лотілов, постійно втручаючись у розгляд з вимогою рахуватися з його «окремою думкою» щодо дворянства. У цей час мужик Давид Іванов оголошує про упіймання Ананія, якого зустрів біля лісу на своїй смужці, коли боронив. Той добровільно здався владі. Ананія приковують в кайдани. Вираз обличчя його виснажене і абсолютно страдницьке. На запитання - «навіщо ж здався? Жив би там у пустелі ... »,