Короткий переказ твору Роман і Ольга (А. А. Бестужев-Марлинский)

(Перебіг повісті укладається між 1396 і 1398 рр.. Всі історичні події та особи, в ній згадуються, представлені з невідступною точністю. Читачі для перевірки можуть взяти 2-й розділ 5-го тому «Історії держави Російської» Карамзіна. - Із приміток автора. )

«Цього не буде!» - Говорив Симеон Воеслав, іменитий гість новгородський, братові своєму, Новогородського ж сотникові Юрію Гостиного. Не сяяти двом сонць в небі! Не бувати, щоб кинув я свою кращу перлину в мутний Волхов, щоб віддав я Ольгу, дочку мою, того, хто їй не рівня. Без золотого гребеня не розчесати її дівочих кіс, небагатому не бути моїм зятем!

«Брат! Ольга любить Романа. І серце його варто твоїх мішків із золотом. У жилах його благородна кров дітей боярських. Вірно служить він Новогород ».

Але старшому братові пізно жити розумом молодшого. І довелося Роману Ясенського вислухати вирок свій. У два ключі бризнули сльози з очей юнака, і він, ридаючи, впав на груди великодушного Заступника свого Юрія. У ті часи добрі люди не соромились ще сліз своїх, не ховали серця під привітною усмішкою, були друзями і недругами явно.

Ольга давно вже любить Романа, захоплюється його вмінням співати, граючи на дзвінких гуслях, але більш того його розповідями про походи, про битви, про полонення його дикими вояками Тамерлана, про чудесний порятунок. Тому Ольга, незважаючи на доброчесність свою і повагу до батьків, після чималих коливань вирішується бігти з Романом, щоб далеко від рідного міста знайти своє щастя. Але в призначений ніч не прийшов її палкий коханий, і ніхто в місті вже не бачив його.

Ось що трапилося за день до того.

Було свято. Новогородци спостерігали поєдинок німецьких лицарів із Ревеля й Риги, мистецтво литовських наїзників і самі віддавалися улюбленою забаві - кулачного бою: сторона Торгова проти боку Софійській!

Удари дзвони раптово скликають новогородцев на віче. Два посли звертаються до них: перший - московського князя Василя Ді-мітріевіча, сина славного Димитрія Донського, другий - литовського князя Вітовта, сина Кестутіса. Два могутніх володаря вимагають порвати світ з німецьким орденом мечоносців, порушить договори з купцями ганзейськіх. Новогородци ж бажають тільки миру з усіма, збереження своїх свобод і вигод торгівлі. Про те і говорять на віче. І ті, хто миролюбний і ступенів, пропонують скоритися, щоб уникнути лиха війни. Але обурений цими промовами доблесну Роман Ясенський. Слова його хвилюють і простий народ, і іменитих громадян, і самого посадника Тимофія.

А після галасливого віча, в темну ніч, Роман вже виїжджає за міську стіну на улюбленому своєму коні. Чекає його дорога далека. У нічному лісі потрапляє Роман у руки лютих розбійників. Видобуток їм дістається чимала - золото й срібло, що він віз з собою.

Отаман розбійників Беркут, колишній знатний новогородец, вигнаний після однієї з усобиць, мріє знову послужити рідному місту. Дізнавшись з грамоти-наказу, що Роман везе коштовності для підкупу бояр московських на користь Новогород, він з честю відпускає посланця.

І ось Роман в'їжджає в стольную Москви. З точністю прагне виконати він доручення віча. По боргу, але проти серця здається він веселим і привітним, знаходить друзів між сановниками двору, дізнається думки великого князя. А думки ці ворожі Новогород. Роман повідомляє про те своїх земляків. Попереджені новогородське купці залишають Москву. Але в один злощасний день варта вистачає Романа і кидає в тісне, сире підземелля. Його чекає страта. Лише одного разу блиснув промінь надії - старий знайомий боярин Євстафій Сита вільний милувати злочинця, але натомість вимагає зректися Новогород і назавжди залишитися в Москві. Але милість смерті віддає перевагу Роман такий княжої милості.

Поки Роман очікує страти, московські дружини вторгаються на землю Новогородскій. Невірні Двінцев здають їм кілька фортець. Плачу проводжає Ольга в похід батька свого. Симеон Воеслав, відправляючись з новогородське військом, обіцяє дочки після перемоги над підлими московитами знайти їй кращого нареченого серед, но-вогородцев. Цим він примушує їх у ще більшу відчай, бо пам'ятає Ольга одного лише Романа і одного лише його бажає бачити чоловіком своїм.

Хто проник в глухе підземеллі? Хто спритно рукою нечутно перепиляв залізні грати? З ким поряд мчиться тепер Роман Ясенський на коні швидкому в полі вільному? Ці два мовчазних і похмурих вершника - посланці отамана Беркута. А ось і сам отаман зустрічає земляка. Куди поскачем - в рідне місто? до милої серцю Ользі? або на місце бою, туди, де беруть в облогу новогородци зайняту заклятим ворогом фортеця орлец? «Туди, де мечі і вороги», - вигукує палкий юнак.

Незабаром досягають вони галявини, де кілька п'яних московитів стережуть новогородской бранця. Друзі кидаються на виручку, вороги боягузливо біжать, і Роман впізнає в врятованому перш настільки суворого до нього батька Ольги, Симеона Воеслава.

Тепер вже друзі і соратники в новогородской війську, осаджують Симеон і Юрій орлец. Першим влазить на вежу отаман Беркут, але падає, пронизаний стрілою. Роман слідує за ним, переможним мечем зрубає він древко прапора московського, але слідом за тим оповита полум'ям твердиня в мить валиться, приховавши в диму та уламках хороброго витязя. Чи живий він?

Повертається в Новоград переможний військо. Входить Симеон Воес-лав у будинок свої. Кидається на шию йому дочку його Ольга.

«Виконав я обіцянку - є тобі жених, серед новогородцев