Короткий переказ твору Срібний голуб (Андрій Білий)

У золоте ранок жаркого, задушливого, запорошеного клечальної дня йде по дорозі до славного села Целебееву Дарьяльский, ну той самий, що вже два роки знімав Федорову хату та часто ходив до товариша свого, целебеевскому дачникові Шмідту, який дні і ночі проводить за читанням філософічних книг . Тепер у сусідньому Гуголеве живе Дарьяльский, в маєтку баронеси Тодрабе-Граабен - онука її Катя, наречена його. Три дні, як побралися, хоч і не подобається старої баронесі простак і бурлака Дарьяльский. Йде Дарьяльский в Целебеевскую церква повз ставок - водиця в ньому ясна, блакитна, - повз старої берези на березі; тоне поглядом в сяючій - крізь схилені гілки, крізь блискучу кужіль павука - глибокої небесної сині. Добре! Але і дивний страх закрадається в серце, і голова йде обертом від безодні блакитний, і блідий повітря, коли придивитися, зовсім чорний.

У храмі - запах ладану, перемішаний з запахом молодих беріз, мужицького поту і смазних чобіт. Дарьяльский приготувався слухати службу - і раптом побачив: пильно дивиться на нього баба в червоній хустці, особа безброве, біле, все в горобинах. Ряба баба, яструб перевертнем проникає в його душу, тихим сміхом і солодким спокоєм входить в серце ... З церкви всі вже вийшли. Баба в червоній хустці виходить, за нею столяр Кудеяров. Дивно так глянув на Дарьяльского, звабно і холодно, і пішов з бабою рябої, робітницею своєї. У глибині логу ховається хата Мітрі Мироновича Кудеярова, столяра. Меблі він робить, і з Лихов, і з Москви замовляють у нього. Вдень працює, вечорами до попа Вукола ходить - начитаний столяр в писанні, - а ночами дивний світ крізь віконниці хати кудеяровской йде - то молиться, чи то з працівницею своєї Мотрею милується столяр, і гості-мандрівники по стежках протоптаними в будинок столяра приходять ...

Не дарма, видно, ночами молилися Кудеяр і Мотря, благословив їх господь стати на чолі нової віри, голубиної, тоісь, духовної, - чому і називалося згоду їхнє згодою Голуба. І вже з'явилася вірна браття по навколишніх селах і в місті Лихов, в будинку багатющого борошномели Луки Силича Еропегіна, але до пори не відкривав себе голубам Кудеяр. Віра голубина повинна була показати себе У якомусь таїнстві, духовне дитя повинно було народитися на світ. Але для того потрібен був чоловік, який був в силах прийняти на себе звершення таїнств цих. І вибір Кудеяр упав на Дарьяльского. У Духів день разом з убогим Абрамом, вісником ліховскіх голубів, прийшов Кудеяр в Лихов, в будинок купця Еропегіна, до жінки його Теклі Матвіївні. Сам-то Лука Силич два дні перебував у від'їзді і не відав, що будинок його перетворився на прихід голубиний, тільки відчував, недобре щось в будинку, шерехи, шепотіння оселилися в ньому, та Порожньо йому ставало від виду Фекли Матвіївни, дебелої баби, «тетехі-Лепехи». Чахнув, у домі й слабкий ставав, і зілля, яке таємно підсипала йому в чай дружина з научіння столяра, видно, не допомагало.

До півночі зібралася голубина братія в лазні, Текле Матвіївна, Аннушка-голубник, її економка, бабусі ліховскіе, міщани, медик Сухоруков. Стіни березовими гілками прикрашені, стіл покритий бірюзовим атласом з червоним нашитим посередині оксамитовим серце, крає срібним бісерним голубом, - яструбиний у голуба вийшов в рукоділля тому дзьоб; над олов'яними світильниками сяяв піднятий важкий срібний голуб. Шанує столяр молитви, обернеться, простягає руки над прибрані столом, закрутиться в хороводі браття, оживе на держаку голуб, загулькает, злетить на стіл, цапа кігтиками атлас і клює родзинки ...

День провів у Целебееве Дарьяльский. Уночі через ліс повертається він до Гутолево, плутає, блукає, охоплений страхами нічними, і ніби бачить перед собою очі вовчі, що кличуть косі очі Мотрони, відьми рябої. «Катя, ясна моя Катя», - бурмоче він, біжить від мари.

Цілу ніч чекала Дарьяльского Катя, попелясті локони спадають на бліде личко, виразно позначилися сині круги під очима. І стара баронеса замкнулася в гордій мовчанні, розсерджена на внучку. У мовчанні п'ють чай, старий лакей Евсеіч прислуговує. А Дарьяльский входить легкий і спокійний, ніби й не було вчорашнього і примарилися біди. Але оманлива ця легкість, прокинеться взритая поглядом баби гулящою душевна глибина, затягне в безодню; розіграються пристрасті ...

Трійка, ніби чорний великий, бубонцями розцвічений кущ, шалено виметнулась з лозин і завмерла біля ганку баронессіного будинку. Генерал Чижиков - той, що коміссіонерствует для купців і про кого говорять, ніби не Чижиков він, а агент третього відділення Матвій Чижов, - і Лука Силич Еропегін завітали до баронесі. «Навіщо це гості приїхали», - думає Дарьяльский, дивиться у вікно, - ще одна фігурка наближається, безглузде істота в сірій фетровому капелюсі на маленькій, немов плескатої голівці. Однокашник його Семен Чухолка, завжди з'являвся він в погані для Дарьяльского дні. Еропегін баронесі векселі пред'являє, каже, що не коштують більше нічого цінні її папери, сплати вимагає. Розорена баронеса. Раптом дивна істота з совиним носиком виростає перед нею - Чухолка. «Геть!» - Кричить баронеса, але в дверях вже Катя, і Дарьяльский в гніві підступає ... Ляпас дзвінко клацнула в повітрі, розтулилась баронессіна рука у Петра на щоці ... Здавалося, провалилася земля між цими людьми і всі кинулися в зяючу безодню. Прощається Дарьяльский з