Короткий переказ твору Вогонь (Анрі Барбюс)

«Війна оголошена!» Перша світова.

«Наша рота в резерві». «Наш вік? ми всі різного віку. Наш полк - резервний; його послідовно поповнювали підкріплення - то кадрові частини, то ополченці ». «Звідки ми? З різних областей.Ми з'явилися звідусіль ». «Чим ми займалися? Та чим хочете. Ким ми були в нині зазначені часи, коли у нас ще було якесь місце в житті, коли ми ще не зарили нашу долю в ці нори, де нас поливає дощ і картеч? Здебільшого хліборобами і робітниками ». «Серед нас немає людей вільних професій». «Вчителі звичайно - унтер-офіцери або санітари», «адвокат - секретар полковника; рантьє - капрал, завідувач продовольством у нестройової роті». «Так, правда, ми різні». «І все-таки ми один на одного схожі». «Пов'язані загальної непоправної долею, зведені до одного рівня, залучені, всупереч своїй волі, в цю авантюру, ми все більше уподібнюємося один одному».

«На війні чекаєш завжди». «Зараз ми чекаємо супу. Потім будемо чекати листів ». «Листи!» «Деякі вже примостилися для писання». «Саме в ці години люди в окопах стають знову, в кращому сенсі слова, такими, якими були колись».

«Які ще новини? Новий наказ загрожує суворими карами за мародерство і вже містить список винних ». «Минає бродячий виноторговець, підштовхуючи тачку, на якій горбом стирчить бочка; він продав кілька літрів годинниковим».

Погода жахлива. Вітер збиває з ніг, вода заливає землю. «У сараї, який надали нам на стоянці, майже неможливо жити, трясця твоїй матері!» «Одна половина його затоплена, там плавають пацюка, а люди збилися в купу на іншій половині». «І ось стоїш, як стовп, в цій непроглядній пітьмі, розчепіривши руки, щоб не наткнутися на що-небудь, стоїш та тремтиш і виєш від холоду». «Сісти? Неможливо. Занадто брудно: земля і кам'яні плити покриті брудом, а солом'яна підстилка потовчене башмаками і зовсім відволожилася ». «Залишається тільки одне: витягнутися на соломі, закутати голову хусткою або рушником, щоб сховатися від напористою смороду гниючої соломи, і заснути».

«Вранці» «сержант пильно стежить», «щоб всі вийшли з сараю», «щоб ніхто не ухилився від роботи». «Під безперервним дощем, по розмитій дорозі, вже йде друге відділення, зібране і відправлене на роботу унтером».

«Війна - це смертельна небезпека для всіх, недоторканних немає». «На краю села» «розстріляли солдата двісті четвертого полку» - «він надумав ухилитися, не хотів йти в окопи».

«Потерли - родом з Суше». «Наші вибили німців з цього села, він хоче побачити місця, де жив щасливо в ті часи, коли ще був вільною людиною». «Але всі ці місця ворог постійно обстрілює».«Навіщо німці бомбардують Суше? Невідомо ». «У цьому селі не залишилося більше нікого й нічого», крім «горбків, на яких чорніють могильні хрести, вбиті там і сям в стіну туманів, вони нагадують віхи хресного шляху, зображені в церквах».

«На брудному пустирі, порослому спаленої травою, лежать мерці». «Їх приносять сюди ночами, очищаючи окопи або рівнину. Вони чекають - багато хто вже давно, - коли їх перенесуть на кладовищі, в тил ».« Над трупами літають листи; вони випали з кишень або підсумків, коли мерців клали на землю ».« Огидного сморід розноситься вітром над цими мерцями ». «У тумані з'являються згорблені люди», «Це санітари-носії, навантажені новим трупом». «Від усього віє загальної загибеллю». «Ми йдемо». У цих примарних місцях ми - єдині живі істоти.

«Хоча ще зима, перше хороше ранок сповіщає нам, що скоро ще раз настане весна». «Так, чорні дні пройдуть. Війна теж скінчиться, чого там! Війна напевно скінчиться в це прекрасна пора року, воно вже опромінює нас і пестить своїми подихами ». «Щоправда, нас завтра поженуть в окопи». «Лунає глухий крик обурення: -« Вони хочуть нас доконати! »« У відповідь так само глухо звучить: - «Не горюй!»

«Ми у відкритому полі, серед неозорих туманів». «Замість дороги - калюжа». «Ми йдемо далі». «Раптом там, у безлюдних місцях, куди ми йдемо, спалахує і розквітає зірка: це ракета».«Попереду якийсь побіжний світло: спалах, гуркіт. Це - снаряд ». «Він упав» «в наші лінії». «Це стріляє ворог». «Стріляють швидким вогнем». «Навколо нас диявольський шум». «Буря глухих ударів, хрипких, лютих криків, пронизливих звіриних криків шаленіє над землею, суцільно вкритою клаптями диму; ми зарилися по саму шию; земля лине і хитається від вихору снарядів".

«... А ось колишеться і тане над зоною обстрілу шматок зеленої вати, що розпливається на всі боки». «Бранці траншеї повертають голови й дивляться на цей потворний предмет». «Це, напевно, задушливі гази». «Підла штука!»

«Вогненний і залізний вихор не вщухає: зі свистом розривається шрапнель; гуркочуть великі фугасні снаряди. Повітря ущільнюється: його розсікає чиєсь важке дихання; колом, вглиб і вшир, триває розгром землі ».

«Очистити траншею! Марш! »« Ми покидаємо цей клаптик поля битви, де рушничні залпи заново розстрілюють, ранять і вбивають мерців ». «Нас женуть в тилові прикриття». «Гомін всесвітнього руйнування стихає».

І знову - «Пішли!» «Вперед!»

«Ми виходимо за наші дротяні загородження». «По всій лінії, зліва направо, небо метає снаряди, а земля - вибухи. Жахлива завіса відділяє нас від світу, відокремлює нас від минулого, від майбутнього ».« Подих смерті нас штовхає, піднімає, розгойдує ». «Очі блимають, сльозяться, сліпнуть». «Попереду палаючий обвал». «Позаду кричать, підганяють нас:« Вперед, чорт забирай! »« За нами йде весь полк! »Ми не обертаємося, але, наелектризовані цією звісткою,« наступаємо ще впевненіше ». «І раптом ми відчуваємо: все скінчено». «Більше немає опору», «німці сховалися в норах, і ми їх хапаємо, немов щурів, або вбиваємо».

«Ми йдемо далі в певному напрямку. Напевно, це пересування задумано десь там, начальством ».«Ми ступаємо по м'яких тілах; деякі ще ворушаться, стогнуть і повільно переміщаються, стікаючи кров'ю. Трупи, навалені вздовж і впоперек,