Короткий переказ твору Заводний апельсин (Ентоні Берджесс)

Перед вами, бллін, не що інше, як суспільство майбутнього, і ваш скромний оповідач, коротун Алекс, зараз розповість вам, в якій kal він тут vliapalsia.

Ми сиділи, як завжди, в молочному барі «Korova», де подають те саме молоко плюс, ми ще називаємо його «молоко з ножами», тобто додають туди кожному седуксен, кодеїн, Белларміна і виходить v kaif. Вся наша кодла в такому прикиді, як всі maltchiki носили тоді: чорні штани в облипку зі вшитий в паху металевої чашкою для захисту самі знаєте чого, куртка з накладними плечима, біла краватка-метелик і важкі govnodavy, щоб штовхати.всі тоді носили кольорові перуки, довгі чорні сукні з вирізом, а grudi все в значках. Ну, і говорили ми, звичайно, по-своєму,самі чуєте як з усякими там слівцями, росіянами, чи що. У той вечір, коли забалдел, для початку зустріли одного starikashku біля бібліотеки і зробили йому хороший toltchok (поповз далі на karatchkah, весь у крові), а книжки його все пустили в razdrai. Потім зробили krasting в одній крамниці, потім великий drasting з іншими maltchikami (я пустив в хід бритву, вийшло класно). А вже потім, до ночі, провели операцію «Непроханий гість»: вломилися в котедж до одного хмирю, kisu його обробили всі вчотирьох, а самого залишили лежати в калюжі крові. Він, бллін, виявивсяякийсь письменник, так по всьому будинку літали обривки його листочків (там про якийсьзаводний апельсин, що, мовляв, не можна живої людини перетворювати на механізм, що у кожного, бллін, повинна бути свобода волі, геть насильство і всякий такий kal).

На другий день я був один, і час провів дуже kliovo. По своєму коханому стерео слухав класну музику - ну, там Гайдн, Моцарт, Бах. Інші maltchild цього не розуміють, вони темні: слухають popsu - всяке там дир-пир  дир-дир-пир. А я балдію від цієї музики, особливо, бллін, коли звучить Людвіг ван, ну, наприклад, «Ода до радості». Я тоді відчуваю таку могутність, як начебто я сам бог, і мені хочеться різати весь цей світ (тобто весь цей kal!) На шматочки своєї бритвою, і щоб червоні фонтани заливали все навколо. У той день ще oblomiloss. Затягнув двох kismaloletok й обробив їх під мою улюблену музику.

А на третій день раптом все накрилося s kontzami. Пішли брати срібло в однієї старої kotcheryzhki.Вона підняла шум, я їй дав як слід ро tykve, а тут менти.змилися, а мене залишили навмисне, suld. Їм не подобалося, що я головний, а їх вважаю темними. Ну, вже менти мені вломився і там, і в ділянці.

А далі гірше. Стара kotcheryzhka померла, та ще й у камері zamochili одного, а відповідати мені.Так що сів я на багато років як невиправний, хоча самому-то було лише п'ятнадцять.

Жах як мені хотілося вилізти на волю з цього kala. Другий раз я б вже був поосмотрітельней, та й порахуватися треба де з ким. Я навіть завів шури-мури з тюремним священиком (там його всі звали тюремний свищ), але він все тлумачив, бллін, про якусь свободу волі, про моральний вибір, про людське начало, обретающее себе в спілкуванні з Богом і кожен такий kal. Ну, а потім якийсьвеликий начальник дозволив експеримент з медичного виправлення невиправних. Курс лікування два тижні, і йдеш на свободу виправлений! Тюремний свищ хотів мене відмовити, але куди йому! Стали лікувати мене за методом доктора Бродського. Годували добре, але кололиякусь, бллін, вакцину Людовика і водили на спеціальні кіносеанси. І це було жахливо, просто жахливо! Пекло якийсь. Показували все, що мені раніше подобалося: drasting, krasting, sunn-vynn з дівчатками і взагалі будь-яке насильство і жахи. І від їх вакцини при вигляді цього у мене була така нудота, такі спазми і болі в шлунку, що ні за що б не став дивитися. Але вони насильно змушували, прив'язували до стільця, голову фіксували, очі відкривали розпірками і навіть сльози витирали, коли вони заливали очі. А сама гидота - при цьому включали мою улюблену музику (і Людвіга вана постійно!), Тому що, бачте, від неї у мене чутливість підвищувалася і швидше вироблялися правильні рефлекси. І через два тижні стало так, що без будь-якої вакцини, від однієї лише думки про насильство в мене все боліло і нудило неможливо, і я повинен був бути добрим, щоб тільки нормально себе почувати. Тоді мене випустили, не обманули.

А на волі-то мені стало гірше, ніж у в'язниці. Били мене всі, кому це тільки в голову прийде: і мої колишні жертви, і менти, і мої колишні друзі (деякі з них, бллін, до того часу вже самі ментами стали!), І нікому я не міг відповісти, тому що при найменшому такий намір ставав хворим. Але саме мерзенне знову, що не міг я свою музику слухати. Це просто кошмар, що починалося від якого-небудь Мендельсона, не кажучи вже про Йоганна Себастьяна або Людвіга вана! Голова на частини розривалася від болю.

Коли мені зовсім вже погано було, підібрав мене один muzhik. Він мені пояснив, що вони зі мною, бллін, зробили. Позбавили мене свободи волі, з людини перетворили на заводний апельсин! І треба тепер боротися за свободу і права людини проти державного насильства, проти тоталітаризму і всякий такий kаl. І тут, треба ж, що це виявився саме той самий хмир, до якого ми тоді з операцією «Непроханий гість» завалилися.його, виявляється, після цього померла, а сам він злегка розумом скресла. Ну, загалом, довелося через це від нього робити nogi. Але його drugany, теж якісь борці за права людини,