Короткий переказ твору Жертва вечірня (Петро Дмитрович Боборикін)

Дощовим листопадовим ввечері 186 * р. в Петербурзі Марія Михайлівна - двадцятитрирічна багата вдова гвардійського ад'ютанта - починає вести інтимний щоденник, щоб розібратися у причинах своєї постійно поганого настрою. З'ясовується, що чоловіка вона ніколи не любила, що з сином, трирічним «кислим» По-лодькой, їй нудно, а столичний світло не надає ніяких розваг, окрім виїздів в Михайлівський театр на вистави з канканом. Нудьги не розвіює ні лист, отриманий Марією Михайлівною з Парижа від двоюрідного брата Стьопи Лабазіна, що став за час їхньої розлуки «філософом» і «Фізікус», ні її візит до заміжньої світської приятельці Софі. Заставши Софі з коханцем, оповідачка робить їй сувору догану, хоча і здогадується сама, що швидше за заздрить чужому, нехай минулого, але все-таки щастя. Певну новизну в життя Марії Михайлівни вносить, правда, знайомство з «розумними» плавикової, в чиєму салоні по четвергах збираються різні «автори», і в їх числі сорокарічний (тобто сильно немолодий вже) романіст Домбровіч. Піддавшись дозвільному цікавості, оповідачка теж починає читати європейські журнали, намагається підтримувати розмови про філософію Б. Спінози і взагалі про «розумний», але пекучий інтерес у неї викликає лише спосіб життя утриманок-француженок, до яких, геть забуваючи про світських дам, так тягнуться чоловіки. Для того, щоб познайомитися з Clemence, самої блискучої з цих куртизанок, вона їздить по різдвяним маскараду, всюди зустрічаючи Домбровіча. Навіть Clemence, коли їх знайомство нарешті відбулося, говорить переважно про Домбровіче, підкреслюючи, що він набагато вище всіх світських франтів. Домбровіч, з яким оповідачка бачиться все частіше, дійсно не одурює очікувань: він чарівний, тактовний, дотепний, здатний годинами захоплююче міркувати і про письменників, і про людей світла, і про самого себе. «Поговоривши з ним, як-то заспокоюєшся і миришся з життям», - заносить оповідачка в щоденник, помічаючи, що багато про що вона починає судити так само, як її новий знайомий. Щоденник заповнюють роздуми про жінок - «синіх панчохах» і «нігілістка», розповіді про спіритичних сеансах, світські плітки, але з кожною новою записом центральним героєм все більше і більше стає Домбровіч. Він згадує про свої зустрічі з Лермонтовим, суворо оцінює Тургенєва та інших сучасних белетристів, доводить, наскільки шкідливі розумним жінкам узи шлюбу, і поволі вчить Мар'ю Михайлівну мистецтва «зривати квіти задоволення» так, щоб «вівці були цілі і вовки ситі».

Через два місяці після знайомства відбувається неминуче: опинившись вперше в квартирі Домбровіча і дозволивши собі шампанського за сніданком, оповідачка віддається своєму вчителеві. Спочатку вона, зрозуміло, відчуває себе збезчещеної і чи не згвалтованої: «І це робиться серед білого дня ... Тонкий, цивілізований людина вступає з вами, як з занепалою жінкою », - але досить швидко заспокоюється, оскільки« нічого вже повернути не можна », а ще через кілька днів записує в щоденнику:« Що тут маніритися? Скажемо відразу: я не можу без нього! Так повинно було статися! »Не розкриваючи своєї таємниці, Марія Михайлівна і Домбровіч майже каждовечерне бачаться у світському суспільстві, причому, слідуючи тлумачним порад свого наставника, наша оповідачка користується відтепер і в« молокососом », і у сановників незрівнянно більшим успіхом, ніж раніше. У її житті нарешті з'явився сенс, а тиждень тепер так набита справами, що час летить точно з екстреним потягом: турботи про ефектних нарядах, візити, клопоти по патронування сирітського притулку, театр. Але найголовніше: двічі на тиждень зустрічаючись з коханцем у себе вдома, в інші дні Марія Михайлівна, заявивши прислузі, що їй потрібно в Гостинний двір за покупками, крадькома поспішає в Толмазов провулок, де Домбровіч спеціально для інтимних побачень знімає кімнатку з меблями. Навчання «за частиною полунички», як висловлюється Домбровіч, йде повним ходом: досвідчений спокусник спочатку знайомить свою ученицю з романом Ш. де Лакло «Небезпечні зв'язки», «Сповіддю» Ж. Ж. Руссо, іншими скандальними книжками, а потім вмовляє її взяти участь в таємних вечірках, де п'ятеро розпусних аристократок, що славиться у світі манірниць і самими неприступними жінками столиці, зустрічаються зі своїми коханцями. Шампанське, спокусливі туалети, канкан, твір акровіршів на різні непристойні слова, застільні розповіді про те, хто як і коли втратив невинність, - ось світ солодкого пороку, у який стала занурюватися Марія Михайлівна. І, напевно, поринула б з головою, якщо б в один з вечорів, коли вечеря столичних сатирів і вакханок перейшов у справжню оргію, серед бенкетуючих не з'явився раптом доброчесний Стьопа Лабазін. Виявляється, він тільки що повернувся із закордонних мандрів і, дізнавшись від покоївки Аріша, що Марія Михайлівна опинилася у вирі розпусти, негайно помчав її рятувати. Пробуджена сором'язливості і каяття нашої оповідачки немає межі. У присутності Стьопи вона раз і назавжди розриває свої відносини з Домбровічем - людиною, поза всяким сумнівом, яскравим, талановитим, але, як і всі люди сорокових років, забрехавшись, розбещеним і до крайності егоїстичним. Тепер Марії Михайлівні, яка провела кілька днів у бесідах з резонером Стьопою, хочеться знайти «цілісний світогляд» і, забувши про те, що існують на світі чоловіки, встати на шлях подвижництва і турботи про ближніх. За порадою Стьопи вона знайомиться з якоюсь Лізаве-тій Петрівною, яка роздала бідним все своє майно і присвятила себе перевихованню занепалих дівчат. Разом з новою наставницею оповідачка відвідує лікарні, нічліжки, солдатські і, навпаки, шикарні розважальні будинку, скандалячи