Короткий переказ твору Інтелігенція і революція (Олександр Блок)

«Росія гине», «Росії більше немає», «вічна пам'ять Росії» - чую я навколо себе. Але переді мною - Росія: та, яку бачили в страхітливих і пророчих снах наші великі письменники.

Росія - буря. Росії судилося пережити муки, приниження, поділу, але вона вийде з цих принижень нової і - по-новому великою.

Європа зійшла з розуму: колір людства, колір інтелігенції сидить роками в болоті, сидить з переконанням на тисячеверстной смужці, яка називається «фронт». Люди - крихітні, земля - величезна. Це дурниця, що світова війна так помітна: досить маленького клаптика землі, щоб укласти сотні трупів людських і кінських.

Тепер, коли весь європейський повітря змінений російською революцією, що почалася «безкровної ідилією» лютневих днів і зростаючої невпинно й грізно, здається іноді, ніби й не було тих недавніх, таких давніх і далеких років.

Не справа художника - дивитися за тим, як виконується задумане, дбати про те, що виповниться чи ні. Справа художника, обов'язок художника - бачити те, що задумано, слухати ту музику, якої гримить «розірваний вітром повітря».

Що ж задумано? Переробити всі. Влаштувати так, щоб все стало новим; щоб жива, брудна, нудна, потворна наше життя стала справедливою, чистою, веселою і прекрасним життям. Коли такі задуми розривають сковували їх пута - це називається революцією.

Революція як грозовий вихор, як сніговий буран, завжди несе нове і несподіване, вона жорстоко обманює інших, вона легко калічить у своєму вирі гідного; вона часто виносить на сушу неушкодженими недостойних, але це не міняє ні загального напрямку потоку, ні того грізного і оглушливого гулу, який видає потік. Гул цей завжди - про великого.

Розмах російської революції, яка бажає охопити весь світ такий: вона плекає надію підняти світової циклон, який донесе в заметені снігом країни - теплий вітер і ніжний запах апельсинових гаїв. «Світ і братерство народів» - ось знак під яким проходить російська революція.

Що ж ви думали? Що революція - ідилія? Що творчість нічого не порушує на своєму шляху? Що народ - паїнька?

У інтелігента ніколи не було під ногами грунту визначеною. Його цінності неречові. Вміння, знання, методи, навички, таланти - майно кочове й крилате. Ми бездомні, бессемейной, непорядних, злиденні - що ж нам втрачати? Соромно зараз надимає, посміхатися, плакати, ламати руки, ахати над Росією, над якою пролежала революційний циклон. Російської інтелігенції немов ведмідь на вухо наступив: дрібні страхи, дрібні слівця. Як відгукнеться - так і відгукнеться. Чим довше буде пишатися і ехідствовать інтелігенція, тим страшніше і кривавіше може стати навколо. Усім тілом, усім серцем, всією свідомістю - слухайте революцію.

Це досить короткий конспект статті О. Блока. Щоб зрозуміти її сенс потрібно знати ще дещо. Блоку досить довго займала тема народу та інтелігенції. Ще в 1908 році він присвятив цій темі 2 статті: «Народ і інтелігенція» та «Стихія і культура». Ці статті стали буквально пророцтвом. У 1-ої з них Блок протиставляє народ інтелігенції. Він говорить про невидиму рису, яка завжди існувала між цими верствами суспільства, її дуже важко подолати. Народ міцніє, і Росія готується до швидкої розв'язки суперечностей між ним і його гнобителями. Народ - великий, інтелігенція - менше за чисельністю. Народ - птах-трійка за Гоголем. У інтелігенції є 2 шляхи: 1-й - злитися з народом, 2-ий - бути їм розтоптаної.

У 2-ої статті Блок порівнює народ зі стихією, яка може раптово розбушувалися. І просто пророкує майбутні події.

Блок радісно прийняв революцію, тому що в ній бачив нову, справедливий устрій. Він бачив у ній звільнення російського народу від вікового гніту і закликав всіх інтелігентів також взяти революційний рух. Тим не менше він розумів, що будуть і випадкові жертви, їх неможливо уникнути в такому глобальному дійстві. Навіть у самого Блоку селяни спалили його родове помістя Шахматова, яке було поетові дуже дорого як спогад про дитинство. Блок ніколи не говорив про це, навіть коли запитували, тільки один раз не витримав: «Навіщо говорити про те, що боляче?». Але все одно Блок був впевнений - з народом правда, з ними «чорна злість, свята злість», вони мають право на помсту. Всі ці думки відіб'ються потім у поемі «Дванадцять», написаної буквально через кілька днів після статті «Інтелігенція і революція»