Короткий переказ твору Балаганчик (Олександр Блок)

На сцені - звичайна театральна кімната з трьома стінами, вікном і дверима. Біля столу з зосередженим виглядом сидять Містики обох статей у сюртуках і модних сукнях. Біля вікна сидить П'єро в білому балахоні. Містики чекають прибуття Смерті, П'єро чекає приходу своєї нареченої Коломбіни, Несподівано і незрозуміло звідки з'являється дівчина незвичайної краси. Вона в білому, за плечима лежить заплетена коса. Захоплений П'єро молитовно опускається на коліна. Містики в жаху відкидаються на спинки стільців:

«Прибула! Порожнеча в очах її! Риси бліді як мармур! Це - Смерть! »П'єро намагається переконати містиків, кажучи, що це Коломбіна, його наречена, проте Голова містичного зборів запевняє П'єро, що він помиляється, це - Смерть. Розгублений П'єро спрямовується до виходу, Коломбіна слідує за ним. З'явився Арлекін веде Коломбіна, взявши її за руку. Містики мляво повисають на стільцях - здається, висять порожні сюртуки. Завіса закривається, на підмостки вискакує Автор, який намагається пояснити публіці сутність написаної п'єси: мова йде про взаємну любов двох юних душ, а їм перегороджує шлях третя особа, але перепони нарешті падають, і люблячі навіки з'єднуються. Він, Автор, не визнає жодних алегорій ... Однак договорити йому не дають, що висунулася з-за завіси рука вистачає Автора за комір, і він зникає за лаштунками.

Завіса розкривається. На сцені - бал. Під звуки танцю кружляють маски, прогулюються лицарі, дами, паяци. Сумний П'єро, сидячи на лаві, вимовляє монолог: «Я стояв між двома ліхтарями / І слухав їхні голоси, / Як шепотілися, закрившись плащами, / Цілувала їх ніч в очі. / ... Ах, тоді в извозчичьи сани / Він подругу мою посадив! / Я бродив у морозному тумані, / Здалеку за ними слідкував. / Ах, мережами її він обплутав / І, сміючись, дзвенів бубенцов! Але коли він її закутав, - / Ах, подруга звалилася ниць! / ... І всю ніч по вулицях сніжним / Ми брели - Арлекін і П'єро ... / Він притулився до мене так ніжно, / лоскотало мені ніс перо! / Він шепотів мені:

«Брат мій, ми разом, / Нерозлучні на багато днів ... / Посумувавши з тобою про наречену, / Про картонній нареченій своїй?» П'єро сумно видаляється.

Перед глядачами одна за одною проходять закохані пари. двоє, уявіть, що вони в церкві, тихо розмовляють, сидячи на лаві;

двоє пристрасних закоханих, їх руху стрімкі; пара середньовічних коханців - вона тихо, як відлуння, повторює останні слова кожної його фрази. З'являється Арлекін: «По вулицях сонним і сніжним / Я тягав дурня за собою! / Світ відкрився очам бунтівним, / Сніжний вітер співав надо мною! / ... Здрастуй, світ! Ти знову зі мною! / Твоя душа близька мені давно! / Іду дихати твоєї весною / В твоє золоте вікно! »Арлекін вистрибує у намальоване вікно - папір лопається. У паперовому розриві на тлі займається зорі варто Смерть - у довгих білих одежах з косою на плечі.

Всі з жахом розбігаються. Несподівано з'являється П'єро, він повільно йде через всю сцену, простягаючи руки до Смерті, і по мірі його наближення її риси починають оживати - і ось на тлі зорі стоїть біля вікна Коломбіна. П'єро підходить, хоче торкнутися її руки - як раптом між ними з'являється голова Автора, який хоче з'єднати руки Коломбіни і П'єро. Раптово декорації взвиваются і відлітають вгору, маски розбігаються, на порожній сцені безпорадно лежить П'єро. Жалібно і мрійливо П'єро вимовляє свій монолог: «Ах, як світла та, що пішла / (Дзвінкий товариш її відвів). / У впала вона (з картону була). / А я над нею сміятися прийшов. / <...> І ось стою я, блідий особою, / Але вам треба мною сміятися гріх. / Що робити! Вона впала долілиць ... / Мені дуже сумно. А вам смішно? »