Короткий переказ твору Гяур (Джордж Байрон)

Відкривають поему строфи про прекрасну природу, яку роздирають бурями насильства і сваволі Греції, країни героїчного минулого, схилилась під п'ятою окупантів: «Ось так і ці острови: / Тут - Греція; вона мертва; / Але і в гробі хороший! / Одним лякає: де в ній душа? »Лякаючи мирне населення квітучих полонин, на горизонті виникає похмура фігура демонічного вершника - чужого і для поневолених, і для поневолювачів, вічно несе на собі тягар фатального прокляття (« Нехай вдарить шторм, лютий і похмурий, - / Все ж він світліше, ніж ти, Гяур! "). Символічним постає і його ім'я, що означає в перекладі з арабського «не вірить у бога» і з легкої руки Байрона стало синонімом розбійника, пірата, іновірця. Вдивившись у ідилічну картину мусульманського свята - закінчення рамазана, - обвішаний зброєю і охоплений неісцелімих внутрішньої болем, він зникає.

Анонімний оповідач меланхолійно констатує запустіння, що запанував у колись шумному і жвавому будинку турка Гассана, згинув від руки християнина: «Ні гостей, немає рабів з того часу, як йому / розсікла християнська шабля чалму!» У сумну ламентації вторгається короткий, загадковий епізод: багатий турків зі слугами наймають човняра, велячи йому скинути в море важкий мішок з непізнаним «тягарем».Це - змінила чоловікові і пану прекрасна черкешенка Лейла, але ні її імені, ні суті її «гріхи» знати нам поки що не дано.)

Не в силах відмовитися від спогадів про улюблену і тяжко покараний їм дружини Гассан живе тільки жагою помсти своєму ворогові - гяура. Одного разу, подолавши з караваном небезпечний гірський перевал, він стикається в гаю з засадою, влаштованої розбійниками, і, дізнавшись у їх проводирі свого кривдника, схоплюється з ним у смертельному бою. Гяур вбиває його, але мучить персонажа душевна мука, скорботу за коханою, залишається непогамовану, як і його самотність: «Так, спить Лейла, взята хвилею; / Гассан лежить в крові густий ... / Гнів вгамований; кінець йому; / І геть іти мені - одному! »

Без роду, без племені, зацькований християнською цивілізацією, чужий у стані мусульман, він терзає тугою за втраченим і пішли, а душа його, якщо вірити існуючим повір'ям, приречена на участь вампіра, з покоління в покоління приносить біду нащадкам. Інша справа - що загинув смертю хоробрих Гассан (звістка про його загибель підручний по каравану приносить матері персонажа): «Той, хто з гяуром загинув у бою, / Усіх вище нагороджений в раю!»

Фінальні епізоди поеми переносять нас у християнський монастир, де вже сьомий рік мешкає дивний прибулець («Він по-чернечому одягнений, / Але відхилив святу обітницю / І не стриже своїх волосся».). Приніс настоятелю щедрі дари, він прийнятий мешканцями монастиря як рівний , але ченці цураються його, ніколи не змусить за молитвою.

Химерна в'язь розповідей від різних осіб поступається місцем плутано монологу гяура, коли він, безсилий ізбить не залишає його страждання, прагне вилити душу безіменному слухачеві: «Я жив у світі. Мені життя дало / Чимало щастя, більше - зла ... / Ніщо була мені смерть, повір, / І в роки щастя, а тепер?! »

Несучи тягар гріха, він картає себе не за вбивство Гассана, а за те, що не зумів, не зміг позбавити від болісної страти кохану. Любов до неї, навіть за гробової рисою, стала єдиною ниткою, прив'язує його до землі, і тільки гордість завадила йому самому здійснити над собою суд. І ще - сліпуче бачення коханої, прівідевшейся йому в гарячковому маренні ...

Прощаючись, Гяур просить прибульця передати його давньому другові, колись передрік його трагічний спадок, кільце - на пам'ять про себе, - і поховати без напису, зрадивши забуттю в потомстві.

Поему вінчають наступні рядки: «Він помер ... Хто, звідки він - / Монах у ті таємниці присвячений, / Але мушу їх таїти від нас ... / І лише уривчастий розповідь / Про ту, про те нам пам'ять зберіг, / Кого любив він і кого вбив ».