силах перенести зраду, намагається покінчити з собою. На щастя, стара годувальниця вгадує намір своєї вихованки і вчасно зупиняє її при спробі кинутися з башти. Від безвихідного горя Фьяметта важко захворює. Чоловікові пояснюють, що відчай дружини викликане смертю улюбленого брата.

У якийсь момент з'являється проблиск надії: годувальниця повідомляє, що зустріла на набережній флорентійського юнака, який ніби-то знає Панфило і запевняє, що той повинен ось-ось повернутися. Надія воскрешає Фьяметту, але радість марна. Незабаром з'ясовується, що відомості хибні, годувальниця помилилася. Фьяметта впадає в колишню тугу. Часом вона намагається знайти розраду в зіставленні своїх любовних мук з муками знаменитих ревнивець давнину, як Федра, Гекуба, Клеопатра, Іокаста та інші, але знаходить, що її муки в сто крат важче.