Короткий переказ твору Цар-риба (Віктор Астаф'єв)

Ігнатьіч - головний герой новели. Цю людину шанують односельці за те, що він завжди радий допомогти порадою і ділом, за вправність у ловлі риби, за розум і кмітливість. Це самий заможний чоловік у селі, все робить "добре" і розумно. Нерідко він допомагає людям, але в його вчинках немає щирості. Не складаються у героя новели добрі відносини і зі своїм братом.

У селі Ігнатьіч відомий як самий щасливий і вмілий рибалка. Відчувається, що він у надлишку володіє рибальським чуттям, досвідом предків і власним, знайденим за довгі роки. Свої навички Ігнатьіч часто використовує на шкоду природі і людям, тому що займається браконьєрством. Винищуючи рибу без ліку, завдаючи природним багатствам річки непоправної шкоди, він усвідомлює незаконність і непристойною своїх вчинків, боїться «сорому», який може його осягнути, якщо браконьєра в темряві підкараулив човен рибнагляду. Змушувала ж Игнатьича ловити риби більше, ніж йому було потрібно, жадібність, спрага наживи будь-яку ціну. Це і зіграло для нього фатальну роль при зустрічі з цар-рибою.

Риба була схожа на «доісторичного ящера», «вічка без століття, без вій, голі, які дивляться зі зміїної холодністю, чогось таїли в собі». Игнатьича вражають розміри осетра, що виріс на одних «комашка» і «вьюнца», він з подивом називає його «загадкою природи». З самого початку, з того моменту, як побачив Ігнатьіч цар-рибу, щось «зловісне» здалося йому в ній, і пізніше зрозумів, що «одному не впоратися з таким собі чудовиськом».

Бажання покликати на підмогу брата з механіком витіснила всепоглинаюча жадібність: «Ділити осетра? .. У осетра ікри відра два, якщо не більше. Ікру теж на трьох?! »Ігнатьіч в цю хвилину навіть сам засоромився своїх почуттів. Але через деякий час «жадібність він вважав азартом», а бажання зловити осетра виявилося сильнішим голосу розуму. Крім прагнення наживи, була ще одна причина, що змусила Игнатьича помірятися силами з таємничою істотою. Це молодецтво рибацька. «А-а, була не була! - Подумав головний герой новели. - Цар-риба попадається раз у житті, та й то не« всякому Якову ».

Відкинувши сумніви, «удало, з усього маху Ігнатьіч жахнув обухом сокири в лоб цар-рибу ...». Незабаром невдалий рибалка опинився у воді, обплутаний своїми ж удамі з гачками, впившимися в тіла Игнатьича і риби. «Річки цар і всієї природи цар - на одній пастці», - пише автор. Тоді й зрозумів рибалка, що величезний осетер «не по руці йому». Та він і знав це з самого початку їх боротьби, але «з-за такою собі гади забувся людина в людині». Ігнатьіч і цар-риба «пов'язали однієї часткою». Їх обох чекає смерть. Палке бажання жити змушує людину рватися з гачків, у відчаї він навіть заговорює з осетром. «Ну що тобі! .. Я брата чекаю, а ти кого? »- Молить Ігнатьіч. Жага до життя штовхає героя і так то, щоб перебороти власну гординю. Він кричить: «Бра-ате-Єльні-і-і-ік! ..»

Ігнатьіч відчуває, що гине. Риба «щільно і дбайливо тулилася до нього товстим і ніжним черевом». Герой новели випробував забобонний жах від цієї майже жіночої ласкавості холодної риби. Він зрозумів: осетер тулиться до нього тому, що їх обох чекає смерть. У цей момент людина починає згадувати своє дитинство, юність, зрілість. Крім приємних спогадів, приходять думки про те, що його невдачі в житті були пов'язані з браконьєрством. Ігнатьіч починає розуміти, що звірячий лов риби завжди буде лежати на його совісті важким вантажем. Згадався герою новели і старий дід, наставляв молодих рибалок: «А ежлі у вас, робят, за душею што є, тяжкий гріх, сором який, варначество - не вяжітесь з царью-рибою, попадеться коди - отпушшайте відразу».

Слова діда і змушують астафьевского героя задуматися над своїм минулим. Який же гріх зробив Ігнатьіч? Виявилося, що тяжка провина лежить на совісті рибалки. Поглумившись над почуттям нареченої, він провинився, не має виправдання. Ігнатьіч зрозумів, що цей випадок з цар-рибою - покарання за його погані вчинки.

Звертаючись до Бога, Ігнатьіч просить: «Господи! Так розведи ти нас! Відпусти цю тварину на волю! Не по руці вона мені! »Він просить вибачення у дівчини, яку колись образив:« Прос-сти-ітееее ... її-еееее ... Гла-а-аша-а-а, прости-і-і ». Після цього цар-риба звільняється від гаків і пливе в рідну стихію, несучи в тілі «десятки смертельних уд». Игнатьича відразу стає легше: тілу - тому що риба не висіла на ньому мертвим вантажем, душі - тому що природа простила його, дала ще один шанс на спокуту всіх гріхів і початок нового життя.