Короткий переказ твору Пастух і пастушка (Віктор Астаф'єв)

За пустельній степи вздовж залізничної лінії, під небом, в якому важким хмарним маренням проступає хребет Уралу, йде жінка. В очах її стоять сльози, дихати стає все важче. У карликового кілометрового стовпа вона зупиняється, ворушачи губами, повторює цифру, що значився на стовпчику, сходить з насипу і на сигнальному кургані відшукує могилу з пірамідкою. Жінка опускається на коліна перед могилою і шепоче: «Як довго я шукала тебе!»

Наші війська добивали майже вже задушену угруповання німецьких військ, командування якої, як і під Сталінградом, відмовилося прийняти ультиматум про беззастережну капітуляцію. Взвод лейтенанта Бориса Костяева разом з іншими частинами зустрів проривається противника. Нічний бій за участю танків і артилерії, «катюш» був страшним - по натиску збожеволілих від морозу і відчаю німців, по втрат по обидва боки. Відбивши атаку, зібравши вбитих і поранених, взвод Костяева прибув в найближчий хутір на відпочинок.

За лазнею, на снігу, Борис побачив убитих залпом артпідготовки старого і стару. Вони лежали, прикриваючи один одного. Місцевий житель, Хведора Хвоміч розповів, що вбиті приїхали на цей український хутір із Поволжя в голодний рік. Вони пасли колгоспну худобу. Пастух і пастушка. Руки пастуха і пастушки, коли їх ховали, розчепити не змогли. Боєць Ланцов неголосно прочитав над старими молитву. Хведора Хвоміч здивувався тому, що червоноармієць знав молитви. Сам він їх забув, в молодості ходив у безбожника і людей похилого віку цих агітував ліквідувати ікони. Але вони його не послухалися ...

Солдати взводу зупинилися в будинку, де господинею була дівчина Люся. Вони відігрівалися і пили самогонку. Всі були стомлені, п'яніли і їли картоплю, не п'янів лише старшина Мохнаков. Люся випила разом з усіма, сказавши при цьому: «З поверненням вас ... Ми так вас довго чекали. Так довго ... »

Солдати по одному вкладалися спати на підлозі. Ті, хто ще зберігав в собі сили, продовжували пити, їсти, жартувати, згадуючи мирне життя. Борис Костяєв, вийшовши в сіни, почув у темряві метушню і зривається голос Люсі: «Не треба. Товариш старшина ... »Лейтенант рішуче припинив домагання старшини, вивів його на вулицю. Між цими людьми, які разом пройшли багато бої і негаразди, спалахнула ворожнеча. Лейтенант погрожував пристрелити старшину, якщо той ще раз спробує образити дівчину. Розлючений Мохнаков пішов в іншу хату.

Люся покликала лейтенанта в будинок, де всі солдати вже спали. Вона провела Бориса на чисту половину, дала свій халат, щоб він переодягнувся, і приготувала за грубкою корито з водою. Коли Борис помився і ліг в ліжко, повіки його самі собою налилися вагою, і сон навалився на нього.

Ще до світанку командир роти викликав лейтенанта Костяева. Люся навіть не встигла випрати його форму, ніж була дуже засмучена. Взвод отримав наказ вибити фашистів з сусіднього села, останнього опорного пункту. Після короткого бою взвод разом з іншими частинами зайняв село. Невдовзі туди прибув командувач фронтом зі своєю свитою. Ніколи раніше Борис не бачив близько командувача, про який ходили легенди. В одному з сараїв знайшли застрелився німецького генерала. Командувач наказав поховати ворожого генерала з усіма військовими почестями.

Борис Костяєв повернувся з солдатами в той самий будинок, де вони ночували. Лейтенанта знову зморив міцний сон. Вночі до нього прийшла Люся, його перша жінка. Борис розповідав про себе, читав листи своєї матері. Він згадував, як у дитинстві мати возила його до Москви і вони дивилися в театрі балет. На сцені танцювали пастух і пастушка. «Вони любили один одного, не соромились любові і не боялися за неї. У довірливості вони були беззахисні». Тоді Борису здавалося, що беззахисні недоступні злу ...

Люся слухала затамувавши подих, знаючи, що така ніч вже не повториться. У цю ніч любові вони забули про війну - двадцятирічний лейтенант і дівчина, яка була старша за нього на один військовий рік.

Люся дізналася звідки-то, що взвод пробуде на хуторі ще дві доби. Але вранці передали наказ ротного: на машинах наздоганяти основні сили, які пішли далеко за відпали супротивником. Люся, уражена раптовим розставанням, спочатку залишилася в хаті, потім не витримала, наздогнала машину, на якій їхали солдати. Не соромлячись нікого, вона цілувала Бориса і насилу від нього відірвалася.

Після важких боїв Борис Костяєв просився в замполіта у відпустку. І замполіт вже було зважився відправити лейтенанта на короткострокові курси, щоб той міг на добу заїхати до коханої. Борис вже представляв свою зустріч з Люсею ... Але нічого цього не відбулося. Взвод навіть не відвели на переформування: заважали важкі бої. В одному з них геройськи загинув Мохнаков, з протитанковою міною в речмішки кинувшись під німецький танк. Того ж дня Бориса поранило осколком у плече.

У медсанбаті народу було багато. Борис подовгу чекав перев'язок, ліків. Лікар, оглядаючи рану Бориса, не розумів, чому цей лейтенант не йде на поправку. Туга з'їдала Бориса. Одного разу вночі лікар зайшов до нього і сказав: «Я призначив вас на евакуацію. У похідних умовах душі не лікують ...»

Санітарний поїзд відвозив Бориса на схід. На одному з полустанків він побачив жінку, схожу на Люсю ... Санітарка вагона Аріна, придивляючись до молодого лейтенанта, дивувалася, чому йому з кожним днем стає все гірше і гірше.

Борис дивився у вікно, жалів себе і