Короткий переказ твору Жаби (Арістофан)

Знаменитих авторів трагедій в Афінах було троє: старший - Есхіл, середній - Софокл і молодший - Евріпід. Есхіл був могутній і величний, Софокл ясний і гармонійний, Евріпід напружений і парадоксальний. Один раз подивившись, афінські глядачі довго не могли забути, як його Федра мучиться пристрастю до пасинку, а його Медея з хором ратує за права жінок. Люди похилого віку дивилися і лаялися, а молоді захоплювалися.

Есхіл помер давно, ще в середині століття, а Софокл і Евріпід померли через півстоліття, в 406 р., майже одночасно. Відразу пішли суперечки між любителями: хто з трьох був краще? І у відповідь на такі суперечки драматург Арістофан поставив про це комедію «Жаби».

«Жаби» - це означає, що хор у комедії одягнений жабами та пісні свої починають квакати рядками: «Брекекекекс, коакс, коакс! / Брекекекекс, коакс, коакс! / Болотні вод діти ми, / затягнемо гімн, дружний хор, / Протяжливий стогін, дзвінку нашу пісню "

Але жаби ці - не прості: вони живуть і квакають не де-небудь, а в пекельній річці Ахеронт, через яку старий кудлатий човняр Харон перевозить небіжчиків на той світ. Чому в цій комедії знадобився той світ, Ахерон і жаби, на те є свої причини.

Театр в Афінах був під заступництвом Діоніса, бога вина і земної рослинності; зображувався Діоніс (принаймні, іноді) безбородим ніжним юнаків. Ось цей Діоніс, затурбувався про долю свого театру, подумав: «спущено-но я в загробне царство і виведу-ка назад на світло Евріпіда, щоб не зовсім спорожніла афінська сцена!» Але як потрапити на той світ? Діоніс розпитує про це Геракла - адже Геракл, богатир у левовій шкурі, спускався туди за страшним триголовим пекельним псом Кербера. «Легше легкого, - говорить Геракл, - удав, отруїти чи кинься зі стіни». - «Занадто душно, дуже несмачно, занадто круто; покажи краще, як сам ти йшов». - «Ось загробний човняр Харон перевезе тебе через сцену, а там сам знайдеш». Але Діоніс не один, при ньому раб з поклажею; чи не можна переслати її з попутником? От як раз йде похоронна процесія. «Ей, покойнічек, захопи з собою наш тючок!» Покойнічек з готовністю піднімається на ношах: «Дві драхми даси?» - «Нізащо!» - «Гей, могильники, несіть мене далі!» - « Ну скинь хоч полдрахми! »Небіжчик обурюється:« Щоб мені знову ожити! »Робити нема чого, Діоніс з Хароном гребуть по сухому через сцену, а раб з поклажею біжить навколо. Діоніс гребти незвичний, крекче і лається, а хор жаб знущається над ним:« Брекекекекс, коакс, коакс! »Зустрічаються на іншому кінці сцени, обмінюються загробними враженнями:« А чи бачив ти тутешніх грішників, і злодіїв, і лжесвідків, і хабарників? »-« Звичайно, бачив, і зараз бачу », - і актор показує на ряди глядачів. Глядачі регочуть.

Ось і палац підземного царя Аїда, біля воріт сидить Еак. У міфах це величавий суддя гріхів людських, а тут - крикливий раб-воротар. Діоніс накидає левову шкуру, стукає. «Хто там?» - «Геракл знову прийшов!» - «Ах, лиходій, ах, негідник, це ти в мене недавно відвів Кербера, милу мою собачку! Постій же, ось я напущено на тебе всіх пекельних чудовиськ! »Еак йде, Діоніс в жаху; віддає рабові Гераклові шкуру, сам одягає його сукню. Підходять знову до воріт, а в них служниця підземної цариці: «Геракл, дорогий наш, господиня так вже про тебе пам'ятає, таке вже тобі частування приготувала, йди до нас!» Раб радехонек, але Діоніс його хапає за плащ, і вони, перелаюючись , переодягаються знову. Повертається Еак з пекельною вартою і зовсім зрозуміти не може, хто тут господар, хто тут раб. Прийняли рішення: він буде їх шмагати по черзі різками, - хто перший закричить, той, отже, не бог, а раб. Б'є. «Ой-ой!» - «Ага!» - «Ні, це я подумав: коли ж закінчиться війна?» - «Ой-ой!» - «Ага!» - «Ні, це в мене скалка у п'яті ... Ой-ой! ... Ні, це мені вірші погані згадалися ... Ой-ой! ... Ні, це я Евріпіда процитував ». - «Не розібратися мені, хай вже бог Аїд сам розбирається». І Діоніс з рабом входять до палацу.

Виявляється, на тому світі теж є свої змагання поетів, і до цих пір кращим мав славу Есхіл, а тепер у нього цю славу оскаржує новоумершій Евріпід. Зараз буде суд, а Діоніс буде суддею; зараз будуть поезію «ліктями міряти і гирями зважувати». Правда, Есхіл незадоволений: «Моя поезія не вмерла зі мною, а Евріпідова померла і під рукою в нього». Але його вгамовується: починається суд. Навколо тих, хто осуджує вже новий хор - квакають жаби залишилися далеко в Ахерон. Новий хор - це душі праведників: в цю пору греки вважали, що ті, хто веде праведне життя і прийняв посвячення у таїнства Деметри, Персефони і Іакха, будуть на тому світі не байдужими, а блаженними. Іакх - це одне з імен самого Діоніса, тому такий хор тут цілком доречний.

Евріпід звинувачує Есхіла: «П'єси у тебе нудні: герой стоїть, а хор співає, герой скаже два-три слова, тут п'єсі і кінець. Слова у тебе старовинні, громіздкі, незрозумілі. А в мене все ясно, все як у житті, і люди, і думки, і слова ». Есхіл заперечує: «Поет повинен вчити