Есхіл читає свої вірші - Евріпід чіпляється до кожного слова: «От у тебе Орест над могилою батька благає його" почути, почути ... ", але ж" почути "і" почути "- це повторення!» («Дивак, - заспокоює його Діоніс , - Орест адже до мертвого звертається, а тут, хоч скільки повторюй, не доклічешься! ") Евріпід читає свої вірші - Есхіл прискіпується до кожного рядка:« Всі драми у тебе починаються родоводами: «Герой Пелоп, який був мені прадідом ...», «Геракл, який ...», «Той Кадм, який ...», «Той Зевс, який ...». Діоніс їх рознімає: нехай говорять по одному рядку, а він, Діоніс, з вагами в руках буде судити, в якій більше ваги. Евріпід вимовляє вірш незграбний і громіздкий: «О, коли б біг тура зупинила свій ...»; Есхіл - плавний і милозвучна: «Річковий потік, через луги ліющійся ...» Діоніс несподівано кричить: «У Есхіла важче!» - «Та чому?» - «Він своїм потоком підмочив вірші, ось вони і тягнуть більше».

Нарешті вірші відкладені убік. Діоніс запитує у поетів їх думку про політичні справи в Афінах і знову розводить руками: «Один відповів мудро, а інший - мудрей». Хто ж з двох краще, кого вивести з пекла? «Есхіла!» - Оголошує Діоніс. «А обіцяв мене!» - Обурюється Евріпід. «Якщо не я - мій язик обіцяв», - відповідає Діоніс евріпідівської ж віршем (з «Іполита»). «Винен і не соромишся?» - «Там немає провини, де ніхто не бачить», - відповідає Діоніс інший цитатою. «Треба мною над мертвим смієшся?» - «Хто знає, життя і смерть не одне ль і те ж?» - Відповідає Діоніс третій цитатою, і Евріпід змовкає.

Діоніс з Есхілом збираються в дорогу, а підземний бог їх напучує: «Такому-то політику, і такому-то глитаєві, і такому-то стіхоплету скажи, що давно вже їм пора до мене ...» Хор проводжає Есхіла гімни, поету і Афінами: щоб їм швидше здобути перемогу і позбутися й від таких-то політиків, і від таких-то глитаїв, і від таких-то стіхоплетов.