вмерзли зрадили своїх рідних. Одного я випадково зачепив ногою по голові, той закричав, а себе назвати відмовився. Тоді я вчепився йому в волосся, а тут хтось покликав його по імені. Негідник, тепер я знаю, хто ти, і розповім про тебе людям! А він: «Бреши, що хочеш, про мене і про інших!» А ось крижана яма, в ній один мрець гризе череп іншому. Питаю: за що? Відірвавшись від своєї жертви, він відповів мені. Він, граф Уголіно, мстить зрадив його колишньому однодумцю, архієпископу Руджьєр, який забив його та його дітей голодом, заточивши їх у Пізанську вежу. Нестерпні були їхні страждання, діти вмирали на очах батька, він помер останнім.Ганьба Пізі! Йдемо далі. А це хто перед нами? Альбериго? Але він же, наскільки я знаю, не вмирав, так як же опинився в Аду? Буває й таке: тіло лиходія ще живе, а душа вже в пеклі.
У центрі землі вмерзлі в лід володар Ада Люцифер, повалення з небес і продовбали в падінні безодню пекла, спотворений, трехлікоє. З першої його пащі стирчить Іуда, з другої Брут, з третьої Кассій, Він жує їх і терзає кігтями. Гірше за всіх доводиться самому мерзенному зраднику - Іуді. Від Люцифера тягнеться свердловина, яка веде до поверхні протилежного земного півкулі. Ми протиснулися в неї, піднялися на поверхню і побачили зірки.
Чистилище
Так допоможуть мені Музи оспівати друге царство! Його страж старець Катон зустрів нас непривітно: хто такі? як сміли з'явитися сюди? Вергілій пояснив і, бажаючи умилостивити Катона, тепло відгукнувся про його дружину Марции. При чому тут Марція? Пройдіть до берега моря, вмитися треба! Ми пішли. Ось вона, морська далечінь. А в прибережних травах - рясна роса. Нею Вергілій змив з мого обличчя кіптява покинутого Ада.
З морської дали до нас пливе керований ангелом човен. У ньому душі покійних, яким пощастило не потрапити в Пекло. Причалили, зійшли на берег, і ангел поплив. Тіні прибулих стовпилися кругом нас, і в одній я впізнав свого друга, співака Козеллі. Хотів обняти його, але ж тінь безтілесна - обняв самого себе. Козеллі на моє прохання заспівав про любов, все заслухались, але тут з'явився Катон, на всіх накричав (не справою зайнялися!), І ми заспішили до гори Чистилища.
Вергілій був незадоволений собою: дав привід накричати на себе ... Тепер нам потрібно розвідати майбутню дорогу. Подивимося, куди рушать прибули тіні.А вони самі щойно помітили, що я-то
не тінь: не пропускаю крізь себе світло. Здивувалися. Вергілій все їм пояснив.«Ідіть з нами», - запросили вони.
Отже, поспішаємо до підніжжя чістіліщной гори. Але чи всі поспішають, чи всім так вже не терпиться? Он при великому камені розташувалася група не дуже квапиться до сходження нагору: мовляв, встигну; лізь той, кому кортить. Серед цих лінивців я впізнав свого приятеля Белакву. Приємно бачити, що він, і за життя ворог будь-якої поспіху, вірний собі.
У передгір'ях Чистилища мені довелося спілкуватися з тінями жертв насильницької смерті. Багато з них були неабиякими грішниками, але, прощаючись з життям, встигли щиро покаятися і тому не потрапили до Пекла. Те-то досада для диявола, який втратив здобичі! Він, втім, знайшов як відігратися: не знайшовши влади над душею розкаявся загиблого грішника, поглумився над його вбитим тілом.
Неподалік від усього цього ми побачили царствено-величну тінь Сорделло. Він і Вергілій, дізнавшись один в одному поетів-земляків (мантуанцев), братськи обнялися. Ось приклад тобі, Італія, брудний бордель, в якій повністю порвані узи братерства! Особливо ти, моя Флоренція, хороша, нічого не скажеш ... Прокинься, подивися на себе ...
Сорделло згоден бути нашим провідником до Чистилищу. Це для нього велика честь - допомогти високоповажного Вергілія. Статечно розмовляючи, ми підійшли до квітучої ароматної долині, де, готуючись до ночівлі, розташувалися тіні високопоставлених осіб - європейських государів. Ми здалеку спостерігали за ними, слухаючи їх згідне спів.
Настав вечірній час, коли бажання тягнуть відпливли назад, до коханих, і згадуєш гіркий мить прощання; коли володіє печаль пілігримом і чує він, як передзвін далекий плаче навзрид про день навіки ... У долину відпочинку земних володарів заповз було підступний змій спокуси, але прилетіли ангели вигнали його.
Я приліг на траву, заснув і уві сні був перенесений до брами Чистилища. Їх охороняли ангел сім разів написав на моєму лобі одну і ту ж літеру - першу в слові «гріх» (сім смертних гріхів; ці букви будуть по черзі стерті з мого чола після сходження на чістіліщную гору). Ми увійшли в друге царство загробити, ворота закрилися за нами.
Почалося піднесення. Ми в першому колі Чистилища, де спокутують свій гріх гордії. У сором гордині тут споруджені статуї, що втілюють ідею високого подвигу - смирення. А ось і тіні очищаються зверхників: за життя непохитні, тут вони в покарання за свій гріх гнуться під вагою навалених на них-кам'яних брил.
«Отче наш ...» - цю молитву співали згорблені гордії. Серед них - художник-мініатюрист Одеріз, за життя кічівшійся своєю гучною славою. Тепер, каже, усвідомив, що хизуватися нічим:
всі рівні перед лицем смерті - і старий старець, і пробелькотів «ням-ням» немовля, а слава приходить і йде. Чим раніше це зрозумієш і ти знайдеш у собі сили приборкати свою гординю, змиритися, - тим краще.
Під ногами у нас барельєфи з відображеними сюжетами покараною гордині: скинених з небес Люцифер і Бріарей, цар Саул, Олоферн та інші.Закінчується наше перебування в першому колі. Який Був ангел стер з мого чола одну з семи літер - на знак того, що гріх гордині мною подоланий.Вергілій посміхнувся мені,
Піднялися в друге коло. Тут заздрісники, вони тимчасово засліплені, їх колишні «завидющі» очі нічого не бачать. Ось жінка, із заздрості бажала зла