Короткий переказ твору Своє коло (Людмила Петрушевська)

Дружня компанія багато років збиралася по п'ятницях у Мариш і Сержа.Господар будинку, Серж, талант і спільна гордість, обчислив принцип польоту літаючих тарілок, його запрошували в особливий інститут заввідділом, але він віддав перевагу свободу рядового молодшого наукового співробітника інституту Світового океану. До компанії належав і Андрій-стукач, що працював разом з Сержем. Його стукацтво не лякало присутніх: Андрій зобов'язаний був стукати тільки під час океанських експедицій, на суші ж він не наймався. Андрій з'являвся спочатку з дружиною Анютою, потім з різними жінками і нарешті з новою дружиною Надею, вісімнадцятирічної дочкою забезпеченого полковника, з вигляду нагадує зіпсовану школярку, у якої від хвилювання випадав на щоку очей. Ще одним учасником п'ятничних зборищ був талановитий Жора, майбутній доктор наук, єврей наполовину, про що ніхто ніколи не заїкався, як про якесь його пороці. Завжди бувала Таня, Валькірія метр вісімдесят зростання, яка маніакально чистила білосніжні зуби по двадцять хвилин три рази на день.Двадцятирічна Ленка Марчукайте, красуня в «експортному варіанті», чомусь так і не була прийнята в компанію, хоча і втерлася було в довіру до Мариш. І нарешті, до компанії належала героїня зі своїм чоловіком Колею, нерозлучним другом Сержа.

Десять чи років минуло в цих п'яних п'ятницях, п'ятнадцять чи, прокотилися чеські, польські, китайські, румунські події, пройшли політичні судові процеси, - все це пролетіло повз «свого кола». «Іноді залітали зальотні пташки з інших, суміжних галузей людської діяльності» - наприклад, внадився ходити дільничний Валера, невідомо кого відслідковували на вечірках і мріяв про швидкий прихід «господаря», подібного Сталіну. Колись все вони любили походи, багаття, разом жили в наметах біля моря в Криму.Всі хлопчики, включаючи Колю, з інститутських пір були закохані в Мариш, недоступну жрицю кохання. На заході спільного життя Коля пішов до неї, кинувши дружину. Серж на той час залишив Мариш, продовжуючи, втім, підтримувати видимість сімейного життя заради гаряче улюбленої дочки Сонечки, вундеркінда з видатними здібностями до малювання, музики і віршів. Семирічний син героїні і Колі, Альоша, ніяких здібностей не мав, чим страшенно дратував батька, який бачив у сині свою копію.

Героїня - людина жорстка і до всіх ставиться з насмішкою. Вона знає, що дуже розумна, і впевнена: те, чого вона не розуміє, не існує взагалі. Вона не плекає жодних ілюзій майбутнього і долі свого сина, оскільки знає, що хвора на невиліковну хворобу нирок з прогресуючою сліпотою, від якої нещодавно в страшних муках померла її мати. Убитий горем батько помер від інфаркту незабаром після матері. Відразу після похорону матері Коля якраз і запропонував дружині розлучитися. Знаючи про свою швидку смерть, героїня не розраховує на те, що її колишній чоловік подбає про сина: у свої рідкісні відвідування він тільки кричить на хлопчика, роздратований його бездарність, а одного разу вдарив його по обличчю, коли після смерті дідуся та бабусі дитина почала мочитися в ліжко.

На Великдень героїня запрошує «своє коло» у гості. Великодні зборища в неї і Колі завжди були такою ж традицією, як п'ятничні - у Мариш і Сержа, і ніхто з компанії не вирішується відмовитися. Раніше в цей день вона готувала разом з мамою і татом багато їжі, потім батьки брали Алешку і їхали на садовий ділянку за півтори години їзди від міста, щоб гостям було зручно всю ніч їсти, пити і гуляти. У першу після смерті батьків Великдень героїня везе сина на кладовище до бабусі і дідуся, без пояснень показуючи хлопчикові, що йому треба буде робити після її смерті. До приходу гостей вона відправляє Алешку одного на дачну ділянку. Під час звичної загальної п'янки героїня вголос говорить про пороки «свого кола»: колишній чоловік Коля віддаляється в спальню, щоб забрати звідти простирадла; Маріша придивляється до квартири, розмірковуючи, як її краще розміняти; процвітаючий Жора поблажливо розмовляє з невдахою Сержем; донька Сержа і Мариш Сонечка відправлена на час вечірки до сина Тані-валькірії, причому всі знають, чим займаються ці діти наодинці. А років через вісім Сонечці належить стати коханкою власного батька, якого божевільна любов до дочки «веде по життю кутами, закутками і темними підвалами».

Героїня мимохідь повідомляє, що збирається віддати сина в дитбудинок, чим викликає загальне обурення. Зібравшись нарешті йти, гості виявляють на сходах під дверима Альошу. На очах всієї компанії героїня кидається до сина і з диким криком до крові б'є його по обличчю. Її розрахунок справджується: люди «свого кола», які могли б спокійно розрізати один одного на частини, не виносили виду дитячої крові. Обурений Коля забирає сина, все клопочуться над хлопчиком. Дивлячись їм услід з вікна, героїня думає про те, що після її смерті всієї цієї «сентиментальною» компанії ніяково буде не подбати про її осиротілих дитину і він не піде по інтернатах. Їй вдалося влаштувати його долю, відправивши без ключа на дачну ділянку. Хлопчику довелося повернутися, а роль матері-нелюда вона розіграла точно. Назавжди розлучаючись із сином, героїня сподівається, що він прийде до неї на кладовищі на Великдень і пробачить за те, що вона вдарила його по обличчю замість благословення.

a