Короткий переказ твору Жінка в пісках (Кобо Абе)

Одного разу в серпні людина відправляється в триденну відпустку, щоб поповнити свою колекцію комах рідкісними видами, які водяться в пісках. Він добирається на поїзді до станції S, пересідає на автобус і, зійшовши на кінцевій зупинці, йде далі пішки. Він мине село і йде піщаної дорогою у бік моря. Дорога стає все крутіше, і кругом вже не видно нічого, крім піску. Людина розмірковує про пісок: цікавлячись комахами, які в ньому водяться, він вивчав і літературу про пісок і переконався в тому, що пісок - дуже цікаве явище. Продовжуючи шлях, він раптом виявляється у краю піщаної ями, на дні якої коштує халупа. Він бачить старого і запитує його, де тут можна переночувати. Старий, з'ясувавши заздалегідь, що приїжджий - вчитель за професією. А не інспектор з префектури, приводить його до однієї з ям. Чоловік спускається туди мотузяною драбиною. Його привітно зустрічає молода жінка - господиня убогій халупи. Вона годує і поїть гостя, але на питання, чи не можна вимитися, відповідає, що воду привезуть тільки післязавтра.Чоловік упевнений, що післязавтра його вже тут не буде. "Хіба?» - Дивується жінка.

Халупа потопає в піску, пісок проникає скрізь, і жінка тримає над головою чоловіки паперовий парасольку, коли той їсть, щоб пісок не потрапив в їжу, але пісок все одно відчувається в роті, скрипить на зубах, просочуючись потім, пісок налипає на тіло. Жінка розповідає, що під час торішнього тайфуну її чоловіка і дочку засипало піском, так що тепер вона зовсім одна. Ночами їй доводиться відгрібати пісок, щоб будинок не засипало. Нагорі знають, що в її будинку з'явився чоловік: їй спускають на мотузці ще одну лопату та бідони. Чоловік усе ще нічого не розуміє ...

Жінка збирає пісок в бідони, висипає його біля того місця, де висить мотузкові сходи, потім спускають кошики, і бідони піднімаються вгору. Відгрібати пісок легше вночі, коли він вологий, вдень він такий сухий, що відразу обвалюється. Чоловік допомагає жінці. Жінка пояснює чоловікові, що пісок не відпочиває і не дає відпочинку. Чоловік обурений: виходить, жителі села живуть тільки для того, щоб відгрібати пісок. На його думку, так жити безглуздо, цей спосіб життя, обраний добровільно, не викликає в ньому навіть співчуття. Він довго не в силах заснути, думаючи про пісок і чуючи, як жінка продовжує відгрібати його. Прокинувшись, він виявляє, що жінка спить у вогнища зовсім оголена, обернувши обличчя рушником, щоб захиститися від піску.

Чоловік хоче непомітно піти, але бачить, що мотузкові сходи зникла: ті, хто приходили вночі піднімати пісок, забрали її. Чоловік почувається в пастці. Йому здається, що просто відбуласяякась помилка.

Чоловік починає копати, але пісок тут же осипається, чоловік продовжує копати - і раптово вниз спрямовується лавина піску, яка придавлює його. Він втрачає свідомість. Жінка доглядає за ним: мабуть, він захворів від того, що довго працював під прямими сонячними променями. Він знаходиться в ямі вже тиждень, напевно, товариші по службі подали заяву про його розшук. Він уявляє собі, як вони обговорюють, куди він міг зникнути. Чоловік прикидається тяжко хворим: він хоче, щоб і жінка, і ті, хто засадили його в цю яму, впевнилися, нарешті, що він для них - не помічник, а тягар, і самі постаралися від нього позбавитися. Він ніяк не може зрозуміти сенс життя жінки. Він говорить їй про те, як приємно гуляти, але вона не бачить в цьому радості: «без діла ходити - тільки даремно втомлюватися ...»

Чоловік вирішує зробити ще одну спробу вибратися з ями. Вночі, коли жінка відгортає пісок, він несподівано накидається на неї і пов'язує. Коли приходять люди з кошиками і спускають в яму мотузку, чоловік хапається за неї і вимагає, щоб його підняли, якщо хочуть допомогти жінці. Вони починають піднімати його, але незабаром відпускають мотузку, і він падає на дно ями, а вони тим часом висмикують мотузку у нього з рук і йдуть.

У яму спускають пакет з трьома пачками сигарет і пляшку з горілкою. Чоловік сподівається, що це запорука швидкого звільнення. Проте жінка пояснює йому, що всім чоловікам раз на тиждень видається тютюн і горілка. Чоловік цікавиться, не забрідали чи в село такі, як він, що заблукали на своєму шляху. Жінка розповідає, що кілька людей випадково потрапили в село, один незабаром помер, інший живе до цих пір, втекти нікому не вдалося. «Я стану першим!» - Каже чоловік. Заглянувши в бак, чоловік бачить, що скінчилася вода. Він розуміє: її не привезли, щоб зломити його опір; муки жінки нікого не хвилюють. Чоловік звільняє жінку від пут з умовою, що без його дозволу вона не візьме в руки лопату.

Він хапає лопату і вдаряє об стіну: він хоче зруйнувати будинок, щоб змайструвати з уламків сходи. Бачачи, що стіна гнила (виявилося, що жінка була права, коли говорила, що пісок гноїть дерево), він вирішує використовувати для цієї мети не дошки, а поперечні балки. Жінка повисає у нього на руці і намагається вирвати лопату. Боротьба за лопату закінчується любовною сценою.Чоловік розуміє: ворожнеча з жінкою марна, він може домогтися чогось тільки по-доброму. Він просить її зв'язатися з тими, хто привозить воду, і сказати, щоб їм негайно її доставили. Жінка відповідає, що, як тільки вони почнуть працювати, нагорі про це дізнаються - з пожежної вежі завжди хтось дивиться в бінокль, - і тоді їм відразу привезуть воду. Чоловік береться за лопату. Коли їм спускають відро з водою,