Короткий переказ твору Дві зими і три літа (Федір Абрамов)

Ведмедику Прясліни недовго доводилося жити вдома. З осені до весни - на лісозаготівлях, потім сплав, потім жнива, потім знову ліс. А як з'явиться в Пекашіне - баби навалюються: цієї поправ дах, тієї підніми двері. Ні мужиків у Пекашіне.

Цього разу, Як завжди, вдома його чекали. Мишко приїхав з возом сіна, розпитав про хлопців, накричав за недогляди, потім дістав гостинці - Егорша Ставров, кращий друг, поступився йому свої промтоварні талони. Але хлопці до подарунків поставилися стримано. А от коли він вийняв буханку житнього хліба ... Багато років не було в їхньому будинку такого багатства - їли мох, товкли в ступі соснову заболонь.

Молодша сестричка виклала новина: завтра з ранку баби будуть корову у силосну яму заганяти.Хитрість така: забивати колгоспну худобу не можна, а от якщо підвести її під нещасний випадок та скласти акт ... Нехай на таку витрату председательша тому, що баби зажадали: вже літо, а вони так і не відсвяткували перемогу. У застіллі піднялася Анфіса і випила за Мишка - він за першого мужика всю війну вистояв! Всі баби плеснули йому зі своїх склянок, і в результаті хлопець опинився на повітки у Варвари Іняхіной.

Коли Анна дізналася Прясліни, що син її ходить до Варвари, спочатку кинулася лаятися, потім на жалість стала брати: «Міша, пожалій нас ...» Підмовила головуючого, і, словом, таке почалося, що Варвара поїхала жити до райцентру. З новим чоловіком.

Які муки не прийняли за війну пекашінци, а ліс - всім муках борошно. Підлітків знімали з учення, посилали людей похилого віку, а вже бабам знижки не було ніякої. Хоч іздохні в лісі, а план дай.«Терпіть, баби, - твердила Анфіса. - Скінчиться війна». А війна скінчилася, жахнув завдання більше колишнього. Країну треба відбудовувати - так пояснив секретар райкому товариш Подрєзов.

За осені того ж здай податки: зерно, шерсть, шкіру, яйця молоко, м'ясо. На податки пояснення інше - міста потрібно годувати. Ну, ясно, міські без м'яса не можуть. От і думай, мужик, скільки дадуть на трудодні: а раптом нічого? На півдні посуха, звідки-то повинна держава хліб брати.Членів партії вже викликали до правління з питання про добровільну здачу зерна.

Трохи згодом уряд оголосив закон про позику. Ганічев, уповноважений райкому, попередив: вище контрольної цифри можна, а нижче не можна. З тим і пішли по хатах. У Яковльових не дали ні копійки - погано почалася підписка. Петро Житов запропонував віддати три своїх місячних заробітку, дев'яносто трудоднів, що в грошах становило 13 карбованців 50 копійок. Довелося налякати звільненням дружини (вона рахівником працювала). Будинок Іллі Нетесова залишили наостанок - своя людина, комуніст. Ілля з дружиною збирали на козу, діточок-то повна хата.Ганічев став агітувати щодо свідомості, і Ілля не підвів, підписався на тисячу двісті, віддав перевагу державний інтерес особистому.

З початку навігації в район прибуло два перші трактори. На один з них сів Егорша Ставров, який закінчив курси механізації. Мишка Прясліни призначили бригадиром, і на заробітки в ліс поїхала Ліза. Головою ж в Пекашіне став повернувся з фронту Лукашин.

У Прясліни була і радість. У цю жнива на покіс виїхала ціла пряслінская бригада. Мати, Ганна, глянула на стерні - ось він, її свято! Рівних Михайлу косарів в Пекашіне немає давно, і Лізка веде покіс на заздрість. Але ж і двійнята, Петро з Грицем, обидва з коска ...

Звістка про біду привіз їм Лукашин: Звездоня захворіла. Годувальницю довелося зарізати. І життя перекроїли. Другий корови їм було не бачити. Тут прийшов до Лізки Егорша Ставров і сказав, що до вечора призведе з району корову. Але щоб Лізка тоді йшла за нього заміж. Лізі Егорша подобався. Вона подумала, що ж і Семенівну-сусідку на шістнадцятому році видали, і нічого, прожила життя. І погодилася.

На весіллі Ілля Нетеса сказав Михайлові, що старша його дочка, батькова улюблениця Валя, захворіла на туберкульоз. Агукнулася коза-то.