Короткий переказ твору Брати і сестри (Федір Абрамов)

Пекашінскій мужик Степан Андреяновіч Ставров зрубав будинок на схилі гори, в прохолодному сутінку величезної модрини. Та не будинок - хоромину двоповерхову з маленькою бічний хатою на додачу.

Йшла війна. У Пекашіне залишилися старі, діти та баби. Без Догляд на очах занепадали і розвалювалися споруди. Але у Ставрове будинок - міцний, добротний, на всі часи. Підкосила міцного старого похоронка на сина. Залишився він зі старою і онуком Егоршей.

Не оминула біда і сім'ю Ганни Прясліни: загинув чоловік Іван, єдиний годувальник. А у Ганни-тохлопці малий мала менше - Мишко, Лізка, близнюки Петька з Гришкою, Федюшка та Тетянка. У селі бабу звали Анною-лялечкою. Була вона маленька та тончавая, з лиця гарна, а працівниця ніяка. Два дні минуло з тих пір, як отримали похоронку і на порожнє за столом місце батька сіл старший, Мишко. Мати змахнула з лиця сльозу і мовчки кивнула головою.

Самій їй було хлопців не витягнути. Вона і так, щоб виконати норму, до ночі залишалася на ріллі. В один із днів, коли працювали з женка, побачили незнайомця. Рука на перев'язі. Виявилося, він з фронту. Посидів, поговорив з бабами про колгоспне життя, і вже на прощання запитали, як його звати-величати та з якої він села. «Лукашин, - відповів той, - Іван Дмитрович. З райкому до вас на посівну послано ».

Посівна була ох і важка. Людей-то мало, а з райкому наказано посівні площі збільшувати: фронту потрібен хліб. Несподівано для всіх незамінним працівником, виявився Мишка Прясліни. Чого-чого не робив у свої чотирнадцять років. У колгоспі працював за дорослого мужика, та ще й на сім'ю. У його сестри, дванадцятирічної Лізки, справ та клопоту теж були повні руки. Піч витопити, з коровою впоратися, дітлахів погодувати, в хаті прибрати, білизну попрати ...

За посівної - покіс, потім прибиральна ... Голова колгоспу Анфіса Мініна поверталася в свою порожню хату пізно ввечері і, не роздягаючись, падала на ліжко. А вдосвіта, вона вже на ногах - доїть корову, а сама зі страхом думає, що в колгоспній коморі закінчується хліб. І все одно - щаслива. Тому що згадала, як у правлінні говорила з Іваном Дмитровичем.

Осінь не за горами. Хлопці скоро до школи підуть, а Мишка Прясліни - на лісозаготівлі. Треба сім'ю тягнути. Дуняшка ж Іняхіна надумала вчитися в технікумі. Подарувала Міші на прощання мереживний хустинку.

Зведення з фронту все тривожніше. Німці вже вийшли до Волги. І в райкомі, нарешті, відгукнулися на прохання невідступну Лукашина - відпустили воювати. Хотів він наостанок порозумітися з Анфісою, та не вийшло. На ранок вона сама навмисне виїхала на сенопункт, і туди примчала до неї Варвара Іняхіна. Клялася все на світі, що нічого в неї не було з Лукашиним.Рвонулася Анфіса до перекладу, біля самої води зістрибнула з коня на мокрий пісок. На тому березі майнула і розтанула фігура Лукашина.