Короткий переказ твору Тараканіще (Корній Чуковський)

«Їхали ведмеді / На велосипеді. / А за ними кіт / Задом наперед. / А за ним комарики / На повітряній кульці. / А за ними раки / На кульгавий собаці. / Вовки на кобилі, / Леви в автомобілі. / Зайчики в трамвайчику / Жаба на мітлі ... »Їдуть вони і сміються, як раптом з підворіття вилазить страшний велетень - Тараканище. Він загрожує звірам, що з'їсть їх. Звірі в паніці - вовки з'їли один одного, крокодил проковтнув жабу, а слониха села на їжака. Тільки раки не бояться - вони хоч і задкують, але безстрашно кричать вусатому чудовиську, що й самі можуть ворушити вусами - не гірше, ніж Тарган. І Гіпопотам обіцяє тому, хто не побоїться чудовиська і буде битися з ним, подарувати двох жаб і просимо ялинову шишку. Звірі розхрабрився і кидаються гуртом до вусаня. Але, побачивши його, бідолахи так лякаються, що тут же тікають. Гіпопотам закликає звірів піти і підняти Таргана на роги, але звірі бояться: «Тільки й чути, як зуби стукають, / Тільки й видно, як вуха тремтять».

І ось Тарган став володарем полів і лісів, і всі звірі йому підкорилися. Він наказує звірам принести йому на вечерю своїх дітей. Всі звірі плачуть і прощаються зі своїми діточками назавжди, проклинаючи злого володаря. Гірша всіх ридають бідні матері: яка ж мати погодиться віддати свого милого дитини на вечерю ненаситному опудала? Але ось одного разу прискакала Кенгуру. Побачивши вусаня, гостя сміється: «Хіба це велетень? <...> Це просто тарган! <...> Тарган, тарган, таракашечка. / Жідконогая Таргани-Попелиці ». Кенгуру соромить своїх зубастих і ікластих знайомих - вони підкорилися комашки, таракашки. Бегемоти лякаються, шику на Кенгуру, але тут звідки не візьмись прилітає Воробей, який Таргана проковтує. Ось і немає велетня! Вся звірина сім'я дякує і славить свого рятівника. Все так бурхливо радіють і танцюють так хвацько, що місяць, затремтівши в небі, падає на слона і скочується в болото. Але місяць незабаром оселяє на місце, і до лісовим мешканцям знову повертаються мир і радість.