Короткий переказ твору Чорний чернець (Антон Павлович Чехов)

Андрій Васильович Коврін, магістр, захворює розладом нервів. За порадою приятеля-доктора вирішує поїхати в село. Це рішення збігається із запрошенням у гості від подруги дитинства Тані Песоцької, яка проживає разом з батьком, Єгором Семеничем, в маєтку Борисівка. Квітень. Опис величезного руйнується будинку Песоцьких зі старовинним парком на англійський манер. Єгор Семенич пристрасний садівник, який присвятив життя своєму саду і не знає, кому перед смертю передати своє господарство. У ніч, коли приїжджає Коврін, Єгор Семенич з Танею сплять по черзі: стежать за працівниками, які рятують дерева від заморозків. Коврін з Танею йдуть в сад, згадують дитинство. З розмови легко здогадатися, що Таня небайдужа до Ковріну і що їй нудно з батьком, який знати не хоче нічого, крім саду, а її перетворив на покірну помічницю. Таня теж подобається Ковріну, він припускає, що може серйозно захопитися, але ця думка швидше смішить, ніж всерйоз займає його.

У селі він веде таку ж нервову життя, як і в місті: багато читає, пише, мало спить, часто курить і п'є вино. Він украй вразливий. Одного разу він розповідає Тані легенду, яку не те чув, не те вичитав, не те бачив уві сні. Тисячу років тому одягнений в чорне чернець йшов по пустелі в Сирії або Аравії. За кілька миль рибалки бачили іншого чорного монаха - міраж, який рухався по поверхні озера. Потім його бачили в Африці, в Іспанії, в Індії, навіть на Крайній Півночі ... Нарешті він вийшов за межі земної атмосфери і тепер блукає у Всесвіті, його, можливо, бачать на Марсі або на який-небудь зірку Південного Хреста. Сенс легенди в тому, що через тисячу років після першої появи чернець повинен знову з'явитися на землю, і ось цей час настав ... Після бесіди з Танею Коврін йде в садок і раптом бачить чорного ченця, що виникає з вихору від землі до неба.Він пролітає повз Ковріна; того здається, що чернець ласкаво і лукаво посміхається йому. Не намагаючись пояснити дивне явище, Коврін повертається в будинок. Його охоплює веселощі. Він співає, танцює, і всі знаходять, що у нього особливе, натхненне обличчя.

Увечері цього ж дня в кімнату Ковріна приходить Єгор Семенович. Він заводить розмову, з якої зрозуміло, що він мріє видати Таню заміж за Коврина. щоб бути впевненим у майбутньому свого господарства. «Якщо б у тебе з Танею син народився, то я б з нього садівника зробив». Таня і батько часто сваряться. Втішаючи Таню, Коврін одного разу розуміє, що більше близьких людей, чим вона і Єгор Семенич, у нього немає в цілому світі. Незабаром його знову відвідує чорний чернець, і між ними відбувається розмова, в якому монах зізнається, що він існує лише в уяві Ковріна . «Ти один з тих небагатьох, які по справедливості називаються обранцями божими. Ти служиш вічної правди ». Все це дуже приємно слухати Ковріну, але він побоюється, що психічно хворий. На це чернець заперечує, що всі геніальні люди хворі. «Друг мій, здорові і нормальні тільки пересічні, стадні люди». Радісно збуджений Коврін зустрічає Таню і освідчується їй у коханні.

Йде підготовка до весілля. Коврін багато працює, не помічаючи гармидеру. Він щасливий. Раз чи два на тиждень зустрічається з чорним ченцем і подовгу розмовляє. Він переконався у власній геніальності. Після весілля Таня і Коврін переїжджають до міста. Одного разу вночі Ковріна знову відвідує чорний монах, вони розмовляють. Таня застає чоловіка розмовляє з невидимим співрозмовником. Вона налякана, як і Єгор Семенович, гостює в їх будинку. Таня вмовляє Ковріна лікуватися, він у страху погоджується. Він розуміє, що зійшов з розуму.

Коврін лікувався і майже одужав. Разом з Танею проводить літо у тестя в селі. Працює мало, не п'є вина і не палить. Йому нудно. Він свариться з Танею і дорікає її в тому, що вона змусила його лікуватися. «Я сходив з розуму, у мене була манія величі, але зате я був веселий, бадьорий і навіть щасливий, я був цікавий і оригінальний ...»

Він отримує самостійну кафедру. Але в день першої ж лекції сповіщає телеграмою, що читати не буде через хворобу. У нього йде горлом кров. Він вже живе не з Танею, а з іншою жінкою, старшою за нього на два роки - Варварою Миколаївною, яка доглядає за ним, як за дитиною. Вони їдуть до Криму і по дорозі зупиняються в Севастополі. Ще вдома, за годину до від'їзду, він отримав лист від Тані, але читає його лише в Севастополі. Таня сповіщає про смерть батька, звинувачує його у цій смерті і проклинає. Їм опановує «турботу, схоже на страх». Він ясно розуміє, що він - посередність. Виходить на балкон і бачить чорного ченця. «Чому ти не повірив мені? - Запитав він з докором, дивлячись ласкаво на Коврина. - Якби ти повірив мені тоді, що ти геній, то ці два роки ти провів би не так сумно і погано». Коврін знову вірить, що він обранець божий, геній, не помічаючи, що з горла йде кров. Кличе Таню, падає і вмирає: «на обличчі його застигла блаженна усмішка».