Короткий переказ твору Учитель словесності (Антон Павлович Чехов)

Вчитель російської мови і літератури в невеликому провінційному місті Сергій Васильович Нікітін закоханий в дочку місцевого поміщика Машу Шелестову, вісімнадцяти років, яку «в сім'ї ще не відвикли вважати маленькою» і тому звуть її Манею і Манюсей, а коли в місті побував цирк, який вона старанно відвідувала, її стали звати Марією Годфруа. Вона пристрасна лошадніца, як і батько, часто з сестрою і гостями (в основному офіцерами з розташованого в місті полку) вона виїжджає кататися верхи, підбираючи Нікітіну особливу коня, так як наїзник він неважний. Її сестра Варя, двадцяти трьох років, набагато красивіше Манюсі. Вона розумна, освічена і як би займає в будинку місце покійної матері. Називає себе старою дівою - значить, зауважує автор, «була впевнена, що вийде заміж». У будинку Шелестовим мають види на одного з частих гостей, штабс-капітана Полянського, сподіваючись, що він незабаром зробить Варі пропозицію. Варя - запекла спорщіца. Нікітін дратує її більше за всіх. Вона сперечається з ним по кожному приводу і на його заперечення відповідає: «Це старе!» Або «Це плоско!» У цьому щось спільне з її батьком, який за звичаєм всіх лає за очі і повторює при цьому: «Це хамство! »

Головна борошно Нікітіна - його моложавий вигляд. Ніхто не вірить, що йому двадцять шість років, учні не поважають його, і він сам їх не любить. Школа викликає нудьгу. Він ділить квартиру з учителем географії та історії Іполитом Іпполітичем Рижіцкім, занудним людиною, «з обличчям грубуватим і неінтелігентною, як у майстрового, але добродушним». Рижіцкій постійно говорить банальності: «Тепер травень, скоро буде справжнє літо. А літо не те, що зима. Зимою треба печі топити, а влітку і без печей тепло ... »і т.п. По ходу розповіді він несподівано помирає і перед смертю, у маренні, твердить: «Волга впадає в Каспійське море ... Коні їдять овес і сіно ...»

Закоханий у Маню Нікітін любить все в будинку Шелестова. Він не помічає вульгарності їх життя. «Не подобалося йому тільки достаток собак і кішок та єгипетські голуби, які понуро стогнали у великій клітці на терасі», втім, і тут Нікітін запевняє себе в тому, що стогнуть вони «тому, що інакше не вміють висловлювати своєї радості». У міру знайомства з героєм читач розуміє, що і Нікітін вже заражений провінційної лінню. Наприклад, один з гостей з'ясовує, що вчитель словесності не читав Лессінга. Той відчуває незручність і дає собі слово прочитати, але забуває про це. Всі його думки зайняті Манею. Нарешті він освідчується в коханні і йде просити руки Мані у батька. Батько не проти, але «по-чоловічому» радить Нікітіну почекати: «Це тільки мужики одружуються рано, але там, відомо, хамство, а ви-то з чого? Що за задоволення в такі молоді роки надягати на себе кайдани? »

Весілля відбулося. Її опис - у щоденнику Нікітіна, написаному захопленим тоном. Всі прекрасно: молода дружина, їхній будинок, отриманий у спадок, дрібні турботи по господарству і т.д.Здавалося б, герой щасливий. Життя з Манею нагадує йому «пастуші ідилії». Але як-то великим постом, повернувшись додому після гри в карти, він говорить з дружиною і дізнається, що Полянський перевівся в інше місто. Маня думає, що він вчинив «погано», не зробивши Варі очікуваної пропозиції, і ці слова неприємно вражають Нікітіна. «Так виходить, - запитав він, стримуючи себе, - якщо я ходив до вас у будинок, то неодмінно повинен був одружитися з тобою?» «Звичайно. Ти сам це чудово розумієш ».

Нікітін відчуває себе в пастці. Він бачить, що не сам розпорядився долею, а якась тупа, стороння сила визначила його життя. Розпочата весна контрастно підкреслює відчуття безнадійності, яке стало власником Нікітіним. За стіною що прийшли в гості Варя і Шелестов обідають. Варя скаржиться на головний біль, а старий твердить про те, «як теперішні молоді люди ненадежди і як мало в них джентльменства».

«Це хамство! Говорив він. Так я йому прямо й скажу: це хамство, Вельмишановний пане! »

Нікітін мріє тікати до Москви і пише у щоденнику: «Де я, боже мій! Мене оточує вульгарність і вульгарність ... Немає нічого страшнішого, образливіше, тоскливее вульгарності. Тікати звідси, бігти сьогодні, інакше я зійду з розуму! »