Короткий переказ твору Три сестри (Антон Павлович Чехов)

Дія відбувається у губернському місті, в будинку Прозорова.

Ірині, молодшої із трьох сестер Прозорова, виповнюється двадцять років. «На дворі сонячно, весело», а в залі накривається стіл, чекають на гостей - офіцерів розквартированої в місті артилерійської батареї і нового її командира підполковника Вершиніна. Всі сповнені радісних очікувань і надій. Ірина: «Я не знаю, чому у мене на душі так світло! ... Точно я на вітрилах, наді мною широке блакитне небо і носяться великі білі птахи». На осінь намічено переїзд Прозорова до Москви. Сестри не сумніваються, що брат їх Андрій вступить до університету і з часом обов'язково стане професором. Розкошує Кулигін, вчитель гімназії, чоловік однієї з сестер, Маші.Піддається загальному радісному настрою Чебутикін, військовий лікар, колись шалено любив покійну матір Прозорова. «Птах моя біла», - цілує він розчулено Ірину. Поручик барон Тузенбах з натхненням говорить про майбутнє: «Прийшов час [...] готується здорова, сильна буря, яка [...] здує з нашого суспільства лінь, байдужість, упередження до праці, гнилу нудьгу». Так само оптимістичний Вершинін. З його появою у Маші проходить її «мерехлюндія». Атмосферу невимушеній життєрадісності не порушує і поява Наташі, хоча сама вона страшенно збентежена великим суспільством. Андрій робить їй пропозицію: «Про молодість, дивовижна, прекрасна молодість!Мені так добре, душа повна любові, захоплення ... Дорога моя, хороша, чиста, будьте моєю дружиною! »

Але вже в другій дії мажорні ноти змінюються мінорними. Не знаходить собі місця від нудьги Андрій. Його, який мріяв про професуру в Москві, анітрохи не приваблює посада секретаря земської управи, а в місті він відчуває себе «чужим і самотнім». Маша остаточно розчаровується у чоловіка, який колись здавався їй «жахливо вченим, розумним і важливим», а серед його товаришів вчителів вона просто страждає. Не задоволена своєю роботою на телеграфі Ірина: «Чого я так хотіла, про що мріяла, того-то в ній і немає. Праця без поезії, без думок ...» втомлені, з головним болем повертається з гімназії Ольга. Не в дусі Вершинін. Він ще продовжує запевняти, що «все на землі має змінитися мало-помалу», але відразу і додає: «І як би мені хотілося довести вам, що щастя немає, не повинно бути і не буде для нас ... Ми повинні тільки працювати і працювати ... »У каламбури Чебутикіна, якими він потішає оточуючих, проривається затаєна біль:« Як там не філософствує, а самотність страшна штука ... »

Наташа, поступово прибирають до своїх рук весь будинок, випроваджує гостей, що чекали ряджених. «Міщанин!» - В серцях каже Маша Ірині.

Минуло три роки. Якщо перша дія розігрувалася в полудень, а на дворі було «сонячно, весело», то ремарки до третьої дії «попереджають» зовсім про інші - похмурих, сумних - подіях: «За сценою б'ють на сполох з нагоди пожежі, що почалася вже давно. У відчинені двері видно вікно, червоне від заграви ». Будинок Прозорова повний людей, що рятуються від пожежі.

Ірина ридає: «Куди? Куди все ділося?А життя йде і ніколи не повернеться, ніколи, ніколи ми не виїдемо в Москву ... Я в розпачі, я в розпачі! »Замислюється в тривозі Маша:« Якось ми проживемо наше життя, що з нас буде? »Плаче Андрій: «Коли я одружився, я думав, що ми будемо щасливі ... усі щасливі ... Але Боже мій ...» Ще, можливо, сильніше розчарований Тузенбах: «Яка мені тоді (три роки тому. - В. Б.) ввижалася щасливе життя ! Де вона? »У запої Чебутикін:« У голові порожньо, на душі холодно. Може бути, я і не людина, а тільки роблю вигляд, що в мене руки і ноги ... і голова; може бути, я не існую зовсім, а тільки здається мені, що я ходжу, їм, сплю.(Плаче) ». І чим наполегливіше твердить Кулагін:« Я задоволений, я задоволений, я задоволений », тим очевидніше стає, як всі надламані, нещасливі.

І нарешті, останнє дію. Наближається осінь. Маша, проходячи по алеї, дивиться вгору: «А вже летять перелітні птахи ...» Артилерійська бригада залишає місто: її переводять в інше місце, то в Польщу, чи то в Читу. Офіцери приходять попрощатися з Прозорова. Федотік, роблячи фотографію на пам'ять, зауважує: «... в місті настане тиша і спокій». Тузенбах додає: «І скучіща страшна». Андрій висловлюється ще категоричніше: «спорожніє місто. Точно його ковпаком накриють ».

Маша розлучається з Вершиніним, якого вона так палко покохала: «Невдала життя ... Нічого мені тепер не треба ...» Ольга, ставши начальницею гімназії, розуміє: «У Москві, значить, не бути».Ірина вирішила - «якщо мені не судилося бути в Москві, то так тому і бути» - прийняти пропозицію Тузенбаха, який вийшов у відставку: «Ми з бароном завтра вінчатися, завтра ж їдемо на цегельний, і післязавтра я вже в школі, починається нова життя.І в мене раптом ніби крила виросли на душі, я повеселішала, стало багато легко і знову захотілося працювати, працювати ... »Чебутикін в розчулення:« Летіть, мої милі, летите з Богом! »

На «політ» благословляє він по-своєму і Андрія: «Знаєш, одягни шапку, візьми в руки палицю і йди ... йди і йди, йди без оглядки. І чим далі підеш, тим краще ».

Але не судилося збутися навіть самим скромним надіям героїв п'єси. Солоний, закоханий в Ірину, провокує сварку з бароном і вбиває його на дуелі. Надломленої Андрію не вистачає сил, щоб піти раді Чебутикіна і взяти в руки «палиця»: «Чому ми, ледь почавши жити, стаємо нудні, сірки, нецікаві, ледачі, байдужі, марні, нещасні? ...»

Батарея залишає