Короткий переказ твору Нудна історія (Антон Павлович Чехов)

Професор медицини Микола Степанович - вчений, який досяг вершин своєї науки, що користується загальним пошаною і вдячністю, його ім'я відоме кожному грамотній людині в Росії.Носить це ім'я, тобто він сам, - старий, невиліковно хворий, жити йому, за власним діагнозу, залишилося не більше півроку У своїх записках він намагається зрозуміти становище, в якому опинився: його, знаменитого людини, доля засудила до смертної кари. Він описує звичайний перебіг своєї теперішнє життя.

Безсоння кожну ніч. Домашні - дружина і дочка Ліза, яких він колись любив, тепер своїми дріб'язковими життєвими турботами тільки дратують його. Найближчі співробітники: дивакуватий і відданий університетський швейцар Микола, прозектор Петро Гнатович, тяглової кінь і вчений тупиця. Робота, яка раніше доставляла Миколі Степановичу насолоду, його університетські лекції, коли-то рівні творів поета, тепер приносять йому одне тільки мука.

Микола Степанович не філософ і не богослов, все життя долі кісткового мозку цікавили його більше, ніж кінцева мета світобудови, його душа не хоче знати питань про загробних темряві. Але те, чим радувала його життя - спокій і щастя в родині, улюблена робота, впевненість в собі, - пішло безповоротно. Нові думки, яких він раніше не знав, отруюють його останні дні. Йому здається, що життя його обдурила, його славне ім'я, блискуче минуле не полегшують сьогоднішньої болю.

Звичайні відвідувачі старого професора. Колега по факультету, недбайливий студент, що випрошують тему дисертант - всі здаються Миколі Степановичу смішними, недалекими, обмеженими, кожен дає привід для роздратування або глузування. Але ось ще один, бажаний відвідувач: знайомі кроки, шерех плаття, милий голос ...

Катя, дочка покійного товариша-окуліста, виросла в родині Миколи Степановича. Єше до п'ятнадцяти років нею оволоділа пристрасна любов до театру. Мріючи про славу і служіння мистецтву, довірлива й захоплива, вона пішла в провінційні актриси, але років через два розчарувалася в театральній справі, в товаришах по сцені, втратила віру в свій талант, пережила нещасну любов, робила замах на самогубство, поховала свою дитину. Микола Степанович, який любив Катю як дочка, намагався допомогти їй порадою, писав їй довгі, але непотрібні листи. Тепер, після пережитого краху, Катя живе на залишки батьківської спадщини. Інтерес до життя вона втратила, лежить у себе вдома на канапі і читає книги, та раз на день відвідує Миколи Степановича. Його дружину і Лізу вона не любить, ті платять їй взаємністю.

Звичайний сімейний обід теж не несе Миколі Степановичу нічого, крім роздратування. Присутні дружина, Ліза, дві-три її подруги по консерваторії та Олександр Адольфович Гнеккер - особистість, що вселяє професору гостру антипатію. Шанувальник Лізи і претендент на її руку, він буває в будинку щодня, але ніхто не знає, якого він походження і на які кошти живе. Продаєдесь чиїсь роялі, знайомий зі знаменитостями, судить про музику з великим авторитетом - приживався при мистецтві, робить для себе висновок Микола Степанович.

Він з тугою згадує колишні, прості й веселі сімейні обіди, похмуро думає про те, що вже давно внутрішнє життя дружини та Лізи вислизнула від його спостереження. Вони давно не ті, якими він знав і любив їх раніше. Чому сталася зміна - він не знає.

Після обіду дружина, як завжди, припрошує його з'їздити до Харкова, звідки родом Гнеккер, навести там довідки про його батьків і стані.

Від почуття самотності, від страху перед безсонням Микола Степанович виходить з дому. Куди йти? Відповідь давно йому зрозумілий: до Каті.

Тільки у Каті йому тепло і затишно, тільки їй можна поскаржитися на свій стан. Перш, говорить він їй, у нього було відчуття короля, він міг бути поблажливим, прощав всіх направо і наліво. Але тепер в його голові день і ніч бродять злі думки, пристойні тільки рабам. Він став не в міру строгий, вимогливий, дратівливий. Вся його минуле життя здається йому красивою, талановито зробленої композицією, залишається тільки не зіпсувати фіналу, зустріти смерть бадьоро і зі спокійною душею. «Але я псую фінал ...»

У Каті буває ще один гість, філолог Михайло Федорович. Він, очевидно, закоханий у неї і не вирішується їй в цьому зізнатися. Він розважає анекдотами з університетського життя, і його прокляття також дратує Миколи Степановича. Розмови про здрібнінні нового покоління, про відсутність ідеалів у молоді він перериває різкими запереченнями. Але про себе він відчуває, що злі, «аракчеєвські» думки володіють і його істотою. І до співрозмовників, яких він порівняв зі злими жабами, його тягне знову кожен вечір .

Настає літо, професор із сім'єю живе на дачі.

Вночі як і раніше безсоння, але вдень замість роботи - читання французьких книжок. Микола Степанович знає, що таке творчість і головне його умова: почуття особистої свободи. Його судження про літературу, театрі, науці мітки і точні. Але думки про близьку смерть, тепер вже через три або чотири місяці, його не залишають. Відвідувачі бувають ті ж: швейцар, прозектор; обіди з участю того ж Гнеккера.

Заїжджає, щоб покатати професора на своєму шарабану, Катя. Вона розуміє, що життя її не складається, що час і гроші йдуть безцільно. «Що ж мені робити?» - Запитує вона. «Що відповісти їй?» - Розмірковує Микола Степанович. Легко сказати «роби», або «роздай своє майно бідним», або «пізнай самого себе», але ж ці загальні і шаблонні поради навряд чи допоможуть в даному окремому випадку. Вечорами на дачі у Каті буває все той же Михайло Федорович, закоханий і той, хто легковажить. І Микола Степанович, перш осуждавший нападки на університет, студентів, літературу, театр, сам тепер бере участь у лихослів'ї.

Бувають страшні