Короткий переказ твору Моє життя (Антон Павлович Чехов)

Розповідь ведеться від першої особи. Оповідач на ім'я Мисаїл Полознев разом з батьком-архітектором і сестрою Клеопатрою живе в провінційному місті. Їхня мати померла. Батько виховував дітей у строгості і, коли вони стали дорослими людьми, продовжує вимагати повного підпорядкування. Це йому вдається з Клеопатрою, але Мисаїл вийшов з підпорядкування. Він змінює одну роботу за іншою, не вміючи ужитися з начальниками і не бажаючи займатися нудним канцелярським працею. Він не може і не хоче розчинитися в нудьгу і вульгарності провінційного життя. Мріє про цій справі. Це злить батька, лякає сестру. Часто герой відвідує аматорські спектаклі в багатому поміщицькому будинку Ажогін. Збирається місцеве суспільство, приходять дві дівчини: дочка інженера Маша Должнікова і Анюта Благова - дочка товариша голови суду.Анюта таємно закохана в Мисаїла. Через батька вона допомагає йому поступити на роботу до інженера Должикова на будівництво залізниці. Должиков - гордовитий, нерозумна людина і до того ж неабиякий хам. Розмовляючи, він як би постійно забуває, що перед ним син міського архітектора, принижує, як звичайного безробітного. Вступивши на посаду телеграфіста, Мисаїл зустрічає Івана Чепракова, сина генеральші, приятеля дитинства. Він спився людина, яка не розуміє сенсу в своїй роботі і цілими днями нічого не робить.

Між іншим вони згадують, що Мисаїлові прозвали в дитинстві - «Маленька користь».

Всі разом: Должиков, Ажогін, батько Мисаїла, Чепраков - вони представляють картину провінційної інтелігенції, що розклалася, яка краде, розгубила початки освіти. Мисаїл все це бачить і не може з цим примиритися. Його тягне до простих людей, робітникам і селянам. Він іде працювати маляром під початком підрядника Андрія Іванова (у місті його звали Редько і говорили, що це справжнє його прізвище). Це дивна людина, трохи філософ. Його улюблена фраза: «Попелиця їсть траву, іржа - залізо, а лжа - душу». Варто було Мисаїл стати робочим, як «благородна» частину міста відвертається від нього. Навіть Анюта Благова сказала, щоб він не вітався з нею на очах у всіх. Батько проклинає сина Тепер Мисаїл живе в міському передмісті у своєї няні Карпівни і її прийомного сина м'ясника Прокофія. Останній - як би Мисаїл навпаки. Він з мужиків, але тягнеться в «шляхетні». Каже він так: «Я вам, матуся, можу поблажливість зробити ... У цей земного життя буду вас живити на старості років в юдолі, а коли помрете, на свій рахунок поховав». Мисаїл і Прокіп не люблять один одного, А ось малярі відносяться до Мисаїл з повагою: подобається, що він не п'є і не курить і веде ступеневу життя.

Мисаїла часто відвідують сестра і брат Анюти доктор Володимир Благова. Він закоханий у Клеопатру, і вона любить його. Але він одружений, зустрічаються вони таємно. Між лікарем і Мисаилом йдуть розмови про сенс існування, про прогрес і т. п. Мисаїл думає, що кожна людина зобов'язана займатися фізичною працею, ніхто не має права користуватися плодами чужої праці.У його словах прослизають ідеї Толстого. Доктор ж шанувальник європейського прогресу і противник особистого самовдосконалення. У той же час це втомлений від життя і забрехавшись людина, що живе подвійним життям.

Хто-то іноді надсилає Мисаїл чаю, лимонів, печива і смажених рябчиків, ймовірно, щоб полегшити йому тягар життя.Пізніше з'ясується, що це робила Анюта Благова.) Нарешті «шляхетні» примирюються з його вчинком, навіть починають відкрито його поважати. До нього приходить Маша Должикова і скаржиться на нудьгу, називає його «найцікавішою людиною в місті» і просить бувати в їх будинку. У гостях всі просять розповісти про малярів; видно, що життя простого люду здається чимось екзотичним, незвіданим. І знову суперечки про сенс життя, про прогрес. На відміну від «суспільства» батько Мисаїлові не може пробачити йому відходу з будинку. Він звертається до губернатора з проханням вплинути на сина, який, на його думку, порочить честь дворянина. Губернатор нічого не може зробити і тільки виявляється в незручному положенні, викликавши Мисаїлові на бесіду.

У житті героя знову серйозна зміна. Маша Должикова і він закохані одне в одного і стають чоловіком і дружиною. Поселяються в маєтку Дубечня, яке інженер Должиков купив у генеральші Чепраковой, з азартом починають займатися сільським господарством. Ця робота захоплює Мисаїла. Спочатку вона подобається і Маші. Вона виписує книги по сільському господарству, будує в селі школу і намагається налагодити контакт з мужиками. Але це їй погано вдається. Мужики намагаються їх обманювати, п'ють, працюють неохоче й не соромлячись грублять Маші: «Пішла б сама і возила!» Вони явно беруть Мисаїла та Машу за дурнів і несправжніх господарів. Маша дуже швидко розчарувалася в мужиків і сільського життя. Мисаїл дивиться, на все глибше. Він бачить, що при всій розбещеності в мужиків збереглася душевна чистота. Вони хочуть справедливості і розлючені тим, що повинні працювати на дозвільних людей. У тому, що вони щодня працюють і не мають часу на нудьгу, - їх перевага перед «благородними». Але Маша не хоче цього розуміти. З'ясовується, що вона не стільки любила Мисаїла, скільки хотіла свободи і самостійності. Вона птах іншого польоту. Одного разу вона їде і не повертається. Мисаїл отримує листа, де вона пише, що їде з батьком до Америки і просить розлучення. Мисаїл важко переживає; з втратою Маші як би кінчається все світле в його житті і наступають сірі будні, починається просто «життя» без надій та ідеалів.

«Життя» ускладнюється тим, що сестра Мисаїлові пішла від батька і живе з братом. Вона вагітна від доктора і хвора на сухоти. Мисаїл просить батька подбати про неї, але той проганяє сина і не