Короткий переказ твору Хлопчики (Антон Павлович Чехов)

Приїхав Володя з одним додому. Мати й тітка кинулися обіймати й цілувати його. Вся сім'я зраділа, навіть Мілорд, величезний чорний пес.

Володя представив свого друга Чечевіцина. Сказав, що привіз його погостювати.

Трохи згодом Володя і його друг Чечевіцина, приголомшені галасливої зустріччю, сиділи за столом і пили чай. У кімнаті було тепло.

Три сестри Володі, Катя, Соня і Маша - найстаршій з них було одинадцять років, - сиділи за столом і не відривали очей від нового знайомого. Чечевіцина був такого ж віку і зростання, як Володя, але не так пухли і бел, а худий, смаглявий, покритий ластовинням. Волосся у нього були щетинисті, очі вузенькі, губи товсті, взагалі був він дуже негарний, і якщо б на ньому не було гімназійної куртки, то по зовнішності його можна було б прийняти за кухарчині сина. Він був похмурий, весь час мовчав і ні разу не посміхнувся. Дівчата відразу зметикували, що це, мабуть, дуже розумний і вчений чоловік.

Дівчатка помітили, що і Володя, завжди веселий і говіркий, на цей раз говорив мало, зовсім не посміхався і начебто навіть не радий був тому, що приїхав додому. Він теж був зайнятий якимись думками, і, судячи з тим поглядам, якими він зрідка обмінювався з одним своїм Чечевіцина, думки у хлопчиків були спільні.

Після чаю всі пішли в дитячу. Батько й дівчатка сіли за стіл і зайнялися роботою, яка була перервана приїздом хлопчиків. Вони робили з різнокольорового паперу квіти і бахрому для ялинки. У попередні свої приїзди Володя теж займався приготуваннями для ялинки або бігав на двір подивитися, як кучер і пастух робили снігову гору, але тепер він і Чечевіцина не звернули ніякої уваги на різнобарвну папір і жодного разу навіть не побували у стайні, а сіли біля вікна і стали про щось шепотітися, потім вони обидва разом розкрили географічний атлас і стали розглядати якусь карту.

Абсолютно незрозумілі слова Чечевіцина і те, що він постійно шепотівся з Володею, і те, що Володя не грав, а все думав про щось, - все це було дивно. І обидві старші дівчатка, Катя і Соня, стали пильно стежити за хлопцями. Увечері, коли хлопці лягали спати, дівчинки підкралися до дверей і підслухали їхню розмову. Хлопчики збиралися бігти кудись в Америку добувати золото, у них для дороги було вже все готове: пістолет, два ножі, сухарі, збільшувальне скло для добування вогню, компас і чотири карбованці грошей. Себе Чечевіцина називав при цьому так: «Монтігомо Яструбине Кіготь», а Володю - «блідолиций брате мій».

Рано вранці в святвечір Катя і Соня тихо піднялися з ліжок і пішли подивитися, як хлопчики будуть бігти в Америку. Володя сумнівався, але все-таки поїхав.

На другий день приїжджав урядник, писали в їдальні якийсь папір. Матуся плакала. Але ось біля ганку зупинилися гринджоли, і від трійки білих коней валив пар.

Виявилося, що хлопчиків затримали в місті, в Гостинному дворі (там вони ходили і всі запитували, де продається порох). Володя, як увійшов в передню, так і заридав і кинувся матері на шию.Папаша повів Володю і Чечевіцина до себе в кабінет і довго там з ними.

Послали телеграму, і на другий день приїхала дама, мати Чечевіцина, і відвезла свого сина. Коли їхав Чечевіцина, то обличчя в нього було суворе, гордовите, і, прощаючись з дівчатками, він не сказав жодного слова, тільки взяв у Каті зошит і написав на знак пам'яті: «Монтігомо Яструбине Кіготь».