Іванова приїзд Саші не радує, в їх романі він бачить «загальне, побите місце: він впав духом і втратив грунт. З'явилася вона, бадьора духом, сильна, і подала йому руку допомоги ... ». Але Сашко дійсно думає врятувати Іванова. «Чоловіки багато чого не розуміють. Будь-якої дівчини швидше сподобається невдаха, ніж щасливець, тому що кожну спокушає любов діяльна ... »Нехай Іванов буде поруч із хворою дружиною рік, десять - вона, Саша, не втомиться чекати.

Після її відходу входить Ганна Петрівна, ображена, вона вимагає від чоловіка пояснення. Іванов готовий визнати себе глибоко винуватим перед нею, але коли він чує від дружини все те ж тлумачення його вчинків: «Весь цей час ти обманював мене самим нахабним чином [...] Безчесний, низька людина! Ти повинен Лебедєву, і тепер, щоб ухилитися від боргу, хочеш закрутити голову його дочки, обдурити її так само, як мене », - тут він не може витримати. Він задихається, просить її замовчати, нарешті у нього виривається жахливе, образливе: «Замовкни, жидівка!Так знай же, що ти скоро помреш [...] Мені лікар сказав, що ти скоро помреш ... »І побачив він, як на неї подіяли його слова, ридаючи, хапає себе за голову:« Як я винен! Боже, як я винен! »

Минуло близько року. За цей час померла Сарра, старого Шабельськой Боркін посватав за молоду багату вдовицю. У будинку Лебедєвих приготування до весілля Іванова та Саші.

Доктор Львів ходить схвильований. Його душить ненависть до Іванова, він хоче зірвати з того маску і вивести на чисту воду. Не дуже веселі Лебедєв і Саша: і батько і дочка признаються один одному, що в майбутнє весілля «щось не те, не те!» Але Саша готова йти до кінця: «Він хороший, нещасний, незрозумілий чоловік; я буду його любити , зрозумію, поставлю на ноги. Я виконаю своє завдання ».

Несподівано для всіх з'являється Іванов. «Поки ще не пізно, потрібно припинити ЗДУ безглузду комедію ...» - говорить він Саші. Саме в цей ранок він зрозумів, що остаточно загинув, що його нудьга, смуток, невдоволення несумісні з живим життям, і совість не дозволяє йому губити Сашину молодість. Він просить її допомогти йому і цю ж хвилину, негайно відмовитися від нього.Але Саша відкидає його великодушність, хоч і бачить, що замість діяльної любові виходить любов мученицька. Добряк Лебедєв все розуміє по-своєму: він пропонує Іванову з Сашею заповітні десять тисяч. Але наречений і наречена уперті: кожен говорить, що надійде за велінням власної совісті.

Нічого не розуміє Лебедєву Іванов пояснює в останній раз: «Був я молодим, гарячим, щирим, недурним; любив, ненавидів і вірив не так, як усі, працював і сподівався за десятьох, бився з млинами, бився головою об стіни ... І ось так жорстоко мститься мені життя, з якою я боровся!Надірвався я! У тридцять років вже похмілля [...] стомлений, надірваний, надламаний, без віри, без любові, без мети, як тінь, тиняюсь я серед людей і не знаю: хто я, навіщо живу, чого хочу? .. О, як обурюється в мені гордість, яке душить мене сказ! »

Доктор Львів встигає викрикнути своє образа: «Оголошую привселюдно, що ви падлюка!» - Але Іванов вислуховує це холодно і спокійно. Вирок собі він виніс сам. «Прокинулася в мені молодість, заговорив колишній Іванов!» Вийнявши револьвер, він відбігає вбік і застрелюється.