Короткий переказ твору Дама з собачкою (Антон Павлович Чехов)

Дмитро Дмитрович Гуров, молодший сорока років, москвич, за освітою філолог, але який працює в банку, відпочиває в Ялті. У Москві залишилися нелюба дружина, яку він часто змінює, дочка дванадцяти років, два сина-гімназиста. У зовнішності і характері його є «щось привабливе, невловиме, що мало до нього жінок, манило їх ...». Сам він зневажає жінок, вважає їх «нижчою расою» і в той же час не може обходитися без них і постійно шукає любовних пригод, маючи в цьому великим досвідом. На набережній він зустрічає молоду дівчину. Це «невисокого зросту білявка, в береті, за нею біг білий шпіц». Відпочиваючі називають її «пані з собачкою». Гуров вирішує, що непогано б почати з нею роман, і знайомиться з нею під час обіду в міському саду. Їх розмова починається звичайним чином: «Час йде швидко, а тим часом тут така нудьга! Сказала вона, не дивлячись на нього ». «Це тільки прийнято говорити, що тут нудно. Обиватель живе у себе де-небудь у Більові або Жиздра - і йому не нудно, а приїде сюди: "Ах, як нудно! ах, пил! "Подумаєш, що він з Гренади приїхав!» Вона засміялася ...

Ганна Сергіївна народилася в Петербурзі, але приїхала з міста С., де живе вже два роки, будучи заміжньою за чиновником на прізвище фон Дідеріц (дід його був німець, а сам він православний).Робота чоловіка її не цікавить, вона навіть не може згадати назву місця його служби. Судячи з усього, чоловіка вона не любить і нещасна у своєму житті. «Щось у ній є жалюгідне все-таки», - зауважує Гуров. Їхній роман починається через тиждень після знайомства. Вона переживає своє падіння болісно, вважаючи, що Гуров перший не стане її поважати. Він не знає, що відповісти.Вона палко присягається, що завжди хотіла чистою і чесного життя, що гріх їй бридкий. Гуров намагається її заспокоїти, розвеселити, зображує пристрасть, якої, швидше за все, не відчуває.Їхній роман тече рівно і начебто нічим не загрожує обом. Чекають, що приїде чоловік. Але замість цього він просить у листі повернутися дружину. Гуров проводжає її на конях до станції; коли розлучаються, вона не плаче, але виглядає сумною і хворий. Він також «зворушений, сумний», переживає «легке каяття». Після від'їзду Анни Сергіївни він вирішує повернутися додому.

Московська життя захоплює Гурова. Він любить Москву, її клуби, обіди в ресторанах, де він один «міг з'їсти цілу порцію селянки на сковорідці». Здавалося б, він забуває про ялтинському романі, але раптом з незрозумілих йому причини образ Анни Сергіївни починає його знову хвилювати: «Він чув її подих, лагідний шерех її одягу. На вулиці він проводжав поглядом жінок, шукав, чи немає схожої на неї ... »У ньому прокидається любов, йому тим важче переносити її, що ні з ким поділитися своїми почуттями. Нарешті Гуров вирішує їхати в місто С. Він знімає номер в готелі, дізнається у швейцара, де живуть фон Дідеріц, але так як не може прямо завдати їм візит, підстерігає Ганну Сергіївну в театрі. Там бачить її чоловіка, в якому є «щось лакейські-скромна» і який цілком відповідає провінційної нудьги і вульгарності міста С. Ганна Сергіївна лякається зустрічі, благає Гурова виїхати і обіцяє сама приїхати до нього. Вона бреше чоловікові, що їде порадитися щодо жіночої хвороби, і раз на два-три місяці зустрічається з Гуровим в Москві в готелі «Слов'янський базар».

В кінці описується їх зустріч - не перша і, мабуть, не остання. Вона плаче. Він замовляє чай і думає: «Ну, нехай поплаче ...» Потім підходить до неї і бере її за плечі. У дзеркалі бачить, що голова його починає сивіти, що він постарів і змарніла за останні роки. Розуміє, що він і вона скоїли в житті якусь фатальну помилку, він і вона не були щасливі і тільки тепер, коли старість близька, по-справжньому пізнав любов. Вони близькі один одному як чоловік і дружина; їх зустріч - найголовніше у їхньому житті.

«І здавалося, що ще трохи - і рішення буде знайдено, і тоді почнеться нова, прекрасне життя, і обом було ясно, що до кінця ще далеко-далеко і що саме складне і важке тільки ще починається».