Короткий переказ твору Вишневий сад (Антон Павлович Чехов)

Маєток поміщиці Любові Андріївни Раневської. Весна, цвітуть вишневі дерева. Але прекрасний сад скоро повинен бути проданий за борги. Останні п'ять років Раневська і її сімнадцятирічна дочка Аня прожили за кордоном. У маєтку залишалися брат Раневської Леонід Андрійович Гаєв і її прийомна дочка, двадцятичотирирічний Варя. Справи у Раневської погані, коштів майже не залишилося. Любов Андріївна завжди соріла грошима. Шість років тому від пияцтва помер її чоловік. Раневська покохала іншого людини, зійшлася з ним. Але незабаром трагічно загинув, потонувши в річці, її маленький син Гриша. Любов Андріївна, не в силах перенести горя, бігла за кордон. Коханець пішов за нею. Коли він захворів, Раневської довелося поселити його на своїй дачі біля Ментони і три роки за ним доглядати. А потім, коли довелося продати за борги дачу і переїхати до Парижа, він забере і кинув Раневську.

Гаєв і Варя зустрічають Любов Андріївну і Аню на станції. Удома їх чекають покоївка Дуняша і знайомий купець Єрмолай Олексійович Лопахін. Батько Лопахина був кріпаком Раневских, сам він розбагатів, але говорить про себе, що залишився «мужик мужиком». Приходить конторник Єпіходов, людина, з яким постійно що-небудь трапляється і якого прозвали «двадцять два нещастя».

Нарешті під'їжджають екіпажі. Будинок наповнюється людьми, все в приємному збудженні.Кожен говорить про своє. Любов Андріївна роздивляється кімнати і крізь сльози радості згадує минуле. Покоївки Дуняша не терпиться розповісти панночці про те, що їй зробив пропозицію Єпіходов. Сама Аня радить Варі вийти за Лопахина, а Варя мріє видати Аню за багатого людини.Гувернантка Шарлотта Іванівна, дивна і ексцентрична особа, хвалиться своєю дивовижною собакою, сусід поміщик Симеонов-Пішік просить грошей у борг. Майже нічого не чує і весь час бурмоче щось старий вірний слуга Фірс.

Лопахін нагадує Раневської про те, що маєток скоро повинна бути продано з торгів, єдиний вихід - розбити землю на дільниці і віддати їх в оренду дачникам. Раневську пропозицію Лопахина дивує: як можна вирубати її улюблений чудовий вишневий сад! Лопахину хочеться подовше залишитися з Раневської, яку він любить «більше, ніж рідну», але йому пора йти. Гаєв звертається з вітальною промовою до сторічного «вельмишановного» шафі, але потім, зніяковілий, знову починає безглуздо вимовляти улюблені більярдні слівця.

Раневська не відразу дізнається Петю Трофімова: так він змінився, змарніла, «милий студентик» перетворився на «вічного студента». Любов Андріївна плаче, згадуючи свого маленького потонулого сина Гришу, вчителем якого був Трофімов.

Гаєв, залишившись наодинці з Варею, намагається міркувати про справи. Є багата тітка в Ярославлі, яка, щоправда, їх не любить: адже Любов Андріївна вийшла заміж не за дворянина, та й вела себе не «дуже цнотливу». Гаєв любить сестру, але все-таки називає її «порочний», що викликає невдоволення Ані. Гаєв продовжує будувати проекти: сестра попросить грошей у Лопахина, Аня поїде в Ярославль - словом, вони не допустять, щоб маєток було продано, Гаєв навіть клянеться в цьому. Буркотливий Фірс нарешті веде пана, як дитину, спати. Аня спокійна і щаслива: дядько все влаштує.

Лопахін не перестає умовляти Раневську і Гаєва прийняти його план. Вони втрьох снідали в місті і, повертаючись, зупинилися в полі біля каплиці. Тільки що тут же, на тій же лавці, Єпіходов пробував порозумітися з Дуняшею, але та вже віддала перевагу молодого цинічного лакея Яшу.Раневська і Гаєв немов не чують Лопахина і говорять зовсім про інші речі. Так ні в чому і не переконавши «легковажних, неділових, дивних» людей, Лопахін хоче піти. Раневська просить його залишитися: з ним «все-таки веселіше».

Приходять Аня, Варя і Петя Трофімов. Раневська заводить розмову про «гордій людині». На думку Трофімова, в гордості немає сенсу: грубому, нещасній людині потрібно не захоплюватися собою, а працювати. Петя засуджує інтелігенцію, не здатну до праці, тих людей, хто важливо філософствує, а з мужиками звертається, як з тваринами. У розмову вступає Лопахін: він якраз працює «з ранку до вечора», маючи справу з великими капіталами, але все більше переконується, як мало навколо порядних людей. Лопахін не договорює, його перебиває Раневська. Взагалі всі тут не хочуть і не вміють слухати один одного. Настає тиша, в якій чується віддалений сумний звук розірваної струни.

Незабаром всі розходяться. Решта наодинці Аня та Трофімов раді можливості поговорити удвох, без Варі. Трофімов переконує Аню, що треба бути «вищим любові», що головне - свобода: «вся Росія наш сад», але щоб жити в теперішньому часі, потрібно спочатку стражданням і працею спокутувати минуле. Щастя близько: якщо не вони, то інші обов'язково побачать його.

Настає 22 серпня, день торгів. Саме в цей вечір, зовсім недоречно, в садибі затівається бал, запрошений єврейський оркестр. Колись тут танцювали генерали і барони, а тепер, як нарікає Фірс, і поштовий чиновник та начальник станції «не в полювання йдуть». Гостей розважає своїми фокусами Шарлотта Іванівна. Раневська з занепокоєнням очікує повернення брата. Ярославська тітка все ж надіслала п'ятнадцять тисяч, але їх недостатньо, щоб викупити маєток.

Петя Трофимов «заспокоює» Раневську: справа не в саді, з ним давно покінчено, треба поглянути правді в очі. Любов Андріївна просить не засуджувати її, пожаліти: адже без вишневого саду її життя втрачає сенс. Кожен день Раневська отримує телеграми з Парижа. Перший час вона рвала їх відразу, потім - спочатку прочитавши, тепер вже не рве. «Цей дикий чоловік», якого вона все-таки любить, благає її приїхати. Петя засуджує Раневську за любов до «дрібному негідникові, нікчемності». Сердита Раневська, не стримавшись, мстить Трофимову, називаючи його «смішним диваком», «виродком», «чепуруном»: «Треба самому любити ... треба закохуватися! »Петя в жаху намагається піти, але потім залишається, танцює з Раневської, яка