Короткий переказ твору Наполеон Ноттінгхілльскій (Гілберт Кіт Честертон)

У наші часи, на початку двадцятого століття, пророків стільки розвелося, що, того й гляди, ненароком виконаєш чиє-небудь прогноз. Так от просто плюнь куди-небудь - і виявиться, що плюєш в пророцтво! А все ж більшість людства, що складається з нормальних людей, що віддають перевагу жити власним розумом (про який пророки і поняття не мають), обов'язково зуміє так влаштуватися, щоб усім пророкам ніс натягнути. Ну, от яким буде Лондон сто років по тому чи, скажімо, вісімдесят?

У 1984 р. він, уявіть, виявляється таким самим, яким і був. Нічого, по суті, не змінилося, нація Заболоття і покрилася ряскою. І весь нудний і сірий світ до того часу упорядкувався і був поділений між великими державами. Остання мале незалежна держава - волелюбна Нікарагуа - впала, і останній заколот - індійських дервішів - був давно пригнічений. Британська монархія остаточно звернулася до явище для реального життя байдуже, і, щоб підкреслити це, спадковий її характер був скасований і введена система, за якою король визначався за алфавітній книзі жеребом.

І ось одного разу по лондонській вулиці рухалися два високих джентльмена, в сюртуках, циліндрах і бездоганних комірцях. Це були солідні чиновники, про яких можна сказати, що відрізнялися один від одного вони тільки тим, що один з них, будучи людиною дурним, безумовно був дурень дурнем, зате другий, дуже розумний, безсумнівно міг бути визначений як ідіот ідіотом.Так розмірковував, слідуючи за ними, чоловічок на ім'я Оберон Квін - малорослий, кругленький, з совиними очками і підстрибує ходою. Подальший хід його думок прийняв і зовсім несподіваний оборот, тому що раптом йому відкрилося бачення: спини його приятелів постали двома драконьими мордами з мутними гудзикові очима на хлястика. Довгі фалди сурдутів майоріли, дракони облизувалися. Але саме вражаюче було те, що потім визначилося в його думці: якщо це так, то, отже, і ретельно виголені, серйозні обличчя їх були не чим іншим, як піднятими до неба драконьими дупами!

Не минуло й кількох днів, як той, в голові якого відбувалися подібні відкриття, став за жеребом королем Англії. Король Оберон метою своєї поставив побавитися на славу, і незабаром його осінила щаслива думка. Повсюдно і гучно була оголошена Велика Хартія передмість. Згідно цього епохального документу, всі лондонські райони оголошувалися незалежними містами, з усіма обов'язками, законами та привілеями, відповідними середньовічним звичаям. Північний, Південний, Західний Кенсінгтон, Челсі, Хаммерсміт, Бейзуотер, Ноттінг-Хілл, Пампліко, Фулем і інші райони отримали своїх лорд-мерів (обираються, зрозуміло, за жеребом серед громадян), герби, девізи, геральдичні кольори і загони міської варти - алебардників, одягнених в строго витримані національні кольори. Хтось був роздратований, хтось посміявся, але, загалом, примхи короля лондонці прийняли як належне: адже їх обивательське життя текло по колишньому руслу.

Минуло десять років.

Лорд-мери більшості районів Західного Лондона виявилися людьми порядними і діловими. Але їх ретельно узгоджений і враховує взаємні інтереси план прокладки нового, зручного місту шосе зустрів перешкоду. Знести старі будівлі насосний провулка не погоджувався Адам Уейн, лорд-мер Ноттінг-Хілла. На зі мовленні у присутності короля Оберона мери запропонували Уейну хорошу плату, але палкий патріот Ноттінг-Хілла не тільки відмовився продати Насосний провулок, але присягнувся захищати до останньої краплі крові кожну п'ядь священної рідної землі.

Ця людина сприйняв все серйозно! Він вважає Ноттінг-Хілл своєю батьківщиною, ввіреній йому Богом і Великої королівською хартією. Ні благо - розумні мери, ні сам король (для якої таке ставлення до його винаходу хоча і приємна, але зовсім несподівана нісенітниця) нічого не можуть вдіяти з цим божевільним. Війна неминуча. І між тим Ноттінг-Хілл готовий до війни.

Втім, це називати війною? Міські стражники швидко наведуть порядок в бунтівному Ноттінг-Хіллі. Однак під час просування по Портобелло-роуд сині алебарди Хаммерсміта і зелені протазанщікі Бейзуотера зазнали раптового нападу ноттінгхілльцев, одягнених в яскраво-червоні хламиди. Противник діяв з провулків по обидва боки вулиці і вщент розбив переважаючі сили розсудливих мерів.

Тоді містер Бак, лорд-мер Північного Кенсингтона, успішний бізнесмен, більше всіх зацікавлений у прокладці шосе, прийняв на себе командування новим об'єднаним військом городян, в чотири рази перевершує сили Ноттінг-Хілла. На цей раз вечірнє наступ було забезпечено завбачливим блокуванням всіх провулків. Мишоловка закрилися. Війська обережно просувалися до насосного провулку - центру беззаконного опору. Але раптом всякий світло зникло - згасли всі газові ліхтарі. З темряви на них люто обрушилися ноттінгхілльци, зуміли відключити міську газову станцію. Воїни союзників падали як підкошені, лунав брязкіт зброї та крики: «Ноттінг-Хілл!Ноттінг-Хілл! »

На ранок, проте, діяльність містер Бак підтягнув підкріплення, облога тривала. Неприборканий Адам Уейн і його досвідчений генерал Тарнбулл (у мирний час торговець іграшками, що обожнював розігрувати на своєму столі битви олов'яних солдатиків) влаштували кінну вилазку (це їм вдалося завдяки тому, що вони випрягли коней з кебів, завбачливо замовлених напередодні в різних районах Лондона). Лицарство на чолі з самим Уейном пробилися до водонапірної вежі, але були там оточені. Битва кипіла. З усіх боків напирали натовпу воїнів у строкатих шатах вартою різних лондонських передмість, майоріли прапори з Золотий птах За падном Кенсингтона, з срібним молотом Хаммерсміта, із золотим орлом Бейзуотера, з смарагдовими рибками Челсі. Але гордовитий червоний стяг Ноттінг-Хілла з золотим левом не схилявся в руках могутнього героя Адама Уейна. Кров лилася рікою по водостоках вулиць, трупи захарастили перехрестя. Але незважаючи ні на що, ноттінгхілльци, зайнявши водонапірну башту, продовжували шалений опір.

Очевидно, однак, що становище їх було безнадійно, бо містер Бак, проявивши ще раз свої найкращі ділові якості