Короткий переказ твору Що робити? (Н. Г. Чернишевський)

11 липня 1856 в номері одного з великих петербурзьких готелів знаходять записку, залишену дивним постояльцем. У записці сказано, що про її автора незабаром почують на Ливарному мосту і що підозр ні на кого мати не повинно. Обставини з'ясовуються дуже скоро: вночі на Ливарному мосту стріляється якийсь чоловік. З води виловлюють його прострелену кашкет.

У той же самий ранок на дачі на Кам'яному острові сидить і шиє молода дама, наспівуючи жваву і сміливу французьку пісеньку про робочі людях, яких звільнить знання. Звуть її Віра Павлівна.Служниця приносить їй листа, прочитавши яке Віра Павлівна ридає, закривши обличчя руками.Увійшовши молода людина намагається її заспокоїти, але Віра Павлівна невтішна. Вона відштовхує парубка зі словами: «Ти в крові! На тобі його кров! Ти не винен - я одна ... »У листі, отриманому Вірою Павлівною, йдеться про те, що пише його сходить зі сцени, тому що дуже любить« вас обох »...

Трагічної розв'язки передує історія життя Віри Павлівни. Дитинство її пройшло в Петербурзі, в багатоповерховому будинку на Гороховій, між Садової та Семенівським мостом. Батько її, Павло Костянтинович Розальская - керуючий будинком, мати дає гроші під заставу. Єдина турбота матері, Марії Олексіївни, по відношенню до Вірочці: швидше видати її заміж за багатого.Недалека і зла жінка робить для цього все можливе: запрошує до дочки вчителя музики, наряджає її і навіть водить в театр. Незабаром красиву смагляву дівчину зауважує хазяйський син, офіцер Сторешніков, і тут же вирішує спокусити її. Сподіваючись змусити Сторешнікова одружитися, Марія Олексіївна вимагає, щоб дочка була до нього прихильною, Вірочка ж всіляко відмовляється від цього, розуміючи справжні наміри ловеласа. Їй вдається сяк-так обманювати мати, роблячи вигляд, що вона заманює залицяльника, але довго це тривати не може. Положення Вірочки в будинку стає абсолютно нестерпним. Дозволяється ж воно несподіваним чином.

До Верочкіному братові Феде запрошений вчитель, студент-медик випускного курсу Дмитро Сергійович Лопухов. Спочатку молоді люди ставляться один до одного насторожено, але потім починають розмовляти про книжки, про музику, про справедливе образі думок і незабаром відчувають розташування один до одного. Дізнавшись про тяжке становище дівчини, Лопухів намагається їй допомогти. Він шукає їй місце гувернантки, яке дало б Вірочці можливість оселитися окремо від батьків. Але пошуки виявляються безуспішними: ніхто не хоче брати на себе відповідальність за долю дівчини, якщо вона втече з дому. Тоді закоханий студент знаходить інший вихід: незадовго до закінчення курсу, щоб мати достатньо коштів, він залишає навчання і, зайнявшись приватними уроками і переведенням підручника географії, робить Вірочці пропозицію. У цей час Вірочці сниться перший її сон: вона бачить себе випущеної з сирого і темного підвалу і розмовляє з дивовижною красунею, яка називає себе любов'ю до людей. Вірочка обіцяє красуні, що завжди буде випускати з підвалів інших дівчат, замкнених так само, як були замкнені вона

Молоді знімають квартиру, і життя їх йде добре. Правда, квартирної господині здаються дивними їх відносини: «миленька» і «миленький» сплять у різних кімнатах, входять один до одного тільки після стуку, не показуються один одному неодягнений і т.п. Вірочці насилу вдається пояснити господині, що такими і повинні бути відносини між подружжям, якщо вони не хочуть набриднути один одному.

Віра Павлівна читає книжки, дає приватні уроки, веде господарство. Незабаром вона починає власне підприємство - швейну майстерню. Дівчата працюють в майстерні не за наймом, а є її співвласниця і отримують свою частку від доходу, як і Віра Павлівна. Вони не лише трудяться разом, але разом проводять вільний час: їздять на пікніки, розмовляють. У другому своєму сні Віра Павлівна бачить поле, на якому ростуть колосся. Вона бачить на цьому полі і бруд - вірніше, дві бруду: фантастичну і реальну. Реальна бруд - це турбота про найнеобхідніше (така, якою завжди була обтяжена мати Віри Павлівни), і з неї можуть вирости колосся. Фантастична бруд - турбота про зайву і непотрібному; з неї нічого путнього не виростає.

У подружжя Лопухово часто буває кращий друг Дмитра Сергійовича, його колишній однокурсник і духовно близька йому людина - Олександр Матвійович Кірсанов. Обидва вони «грудьми, без зв'язків, без знайомств, прокладали собі дорогу». Кірсанов - людина вольова, мужня, здатний і на рішучий вчинок, і на тонке почуття. Він скрашує розмовами самотність Віри Павлівни, коли Лопухов буває зайнятий, возить її в Оперу, яку обидва люблять. Втім, незабаром, не пояснюючи причин, Кірсанов перестає бувати у свого друга, чим дуже ображає і його, і Віру Павлівну. Вони не знають справжньої причини його «охолодження»: Кірсанов закоханий у дружину друга. Він знову з'являється у будинку, тільки коли Лопухов занедужує: Кірсанов - лікар, він лікує Лопухова і допомагає Вірі Павлівні доглядати за ним. Віра Павлівна знаходиться в повному сум'ятті: вона відчуває, що закохана в одного свого чоловіка. Їй сниться третій сон. У цьому сні Віра Павлівна з допомогою якоїсь невідомої жінки читає сторінки власного щоденника, в якому сказано, що вона відчуває до чоловіка подяку, а не то тихе, ніжне почуття, потреба якого так в ній велика.

Ситуація, в яку потрапили троє розумних і порядних «нових людей», здається нерозв'язною. Нарешті Лопухов знаходить вихід - постріл на Ливарному мосту. У день, коли отримано цю звістку, до Віри Павлівни приходить старий знайомий Кірсанова і Лопухова - Рахметов, «особлива людина». «Вищу натуру» пробудив у ньому свого часу Кірсанов, долучилися студенти Рахметова до книг, «які треба читати». Походить з багатої сім'ї, Рахметов