Короткий переказ твору Пролог (Н. Г. Чернишевський)

На початку весни 1857 р. подружжя Волгін прогулюються по Володимирській площі у Петербурзі. Двадцятидев'ятирічний журналіст Олексій Іванович Волгін некрасивий, незграбний і здається флегматиком. Дружина його, двадцятитрирічна Лідія Василівна Волгіна, навпаки, приваблива, цікава і звикла робити ефект. Під час прогулянки Волгіна захоплена не стільки бесідою з чоловіком, скільки тим, що допомагає молодій дамі на ім'я Антоніна Дмитрівна Савелова звільнитися від переслідування ревнивого чоловіка. Савелов намагається підстерегти дружину під час її таємного побачення з коханцем, Павлом Михайловичем Нивельзина. Нивельзин - аристократ, досить багатий поміщик, а крім того - математик і астроном, роботи якого друкуються в бюлетенях Академії наук.

Надавши дружині займатися захоплюючою справою - чужий любовної інтригою, Волгін розмовляє зі студентом педагогічного інституту Володимиром Олексійовичем Левицьким: той обіцяє відомому журналісту принести для ознайомлення яку-небудь статтю. Крім того, не знаючи, що смаглява молода дама - дружина Волгіна, Левицький з явним інтересом розпитує його про неї. Під час розмови Левицький дивується дивним сміху ліберальної знаменитості: «Вереск і ревіння виходять у нього такі оглушливі, коли він расхохочется».

Незабаром Савелова приїжджає до Волгіним - з тим щоб пояснити своє нинішнє становище. Вона не любить чоловіка, та й той не має до неї ніяких почуттів: дружина потрібна йому, великому державному чиновнику, лише для того, щоб утвердитися в аристократичному суспільстві.Волгіна вмовляє Савелова кинути чоловіка і бігти з Нивельзина за кордон. Впавши в екзальтацію, та погоджується, і Волгіна зі звичайним своїм захопленням приймається за пристрій справи. Але в останню хвилину, коли вже готові закордонні паспорти, Савелова відмовляється залишити чоловіка, чим дуже розчаровує Волгін.

Волгіна з маленьким сином Володею живе на дачі, близько Петровського палацу. Її чоловік зайнятий справами в Петербурзі і лише приїжджає провідувати родину. Волгіна знайомиться з дочкою камергера Надією Вікторівною Ілатонцевой, нещодавно повернулася з-за кордону.Левицький в цей час служить в сім'ї Ілатонцевих гувернером Юрінькі, маленького брата Надії Вікторівни. Однак Волгін старається, щоб дружина його не дізналася про це: помічаючи її явний інтерес до Левицькому, Волгін не хоче, щоб вона спілкувалася з ним. Речі, він повідомляє дружині, що турбується за своє майбутнє: «справи російського народу погані», тому впливовий журналіст може мати всілякі неприємності. Ридаючи про долю чоловіка, Волгіна переймається до нього ще більшим розташуванням. Вона мріє про те, щоб про її чоловіка «говорили коли-небудь, що він раніше за всіх розумів, що потрібно для користі народу, і не шкодував на користь народові - не те що" себе "- велика важливість йому не шкодувати себе! - Не шкодував і мене! - І будуть говорити це, я знаю! - І нехай ми з Володею будемо сиротами, якщо так треба! »Ці міркування Волгіна висловлює Нивельзина, який, втративши розташування Савелової, починає доглядати за нею.

У самого Волгіна знаходяться інші теми для розмов з Нивельзина: вони міркують про справу визволення селян, яке Волгін вважає передчасним. А в тому, що він правильніше за інших розуміє речі, Волгін аніскільки не сумнівається.

Одного разу під час звичайної прогулянки по Невському Волгіна і Нивельзин знайомляться з паном Соколовським. Тридцятирічний драгунський офіцер, поляк, бажає вжити всі свої сили на поліпшення долі російського солдата. Соколовський знайомиться і з Волгіним, але той не прагне сходитися з ним через розбіжність поглядів: Волгін вважає, що реформи не повинні проводитися зовсім, ніж проводитися незадовільним чином.

Поки її чоловік з'ясовує відносини в середовищі лібералів, Волгіна з'ясовує їх з Савелової: після відмови від втечі з Нивельзина та знову намагається зблизитися з Болтін. Савелова запрошує Волгін на іменини свого чоловіка, і та згнітивши серце погоджується. На обіді в Савелова Волгіна бачить графа Чапліна - огидна істота «з відвислими брилами до плечей, з напіввідкритим, слинявим ротом, по черзі Звужують та розширюють при кожному вибуху сопа і хропіння, з олов'яними, опухлими салом крихітними очками».

Савелова визнається Волгіної, що чоловік вимагає від неї кокетувати з огидним графом, від якого залежить його кар'єра. У обуренні Волгіна знову береться за влаштування справ чужої родини: вона робить навіювання Савелова, звинувачуючи його в тому, що він торгує своєю дружиною.

На наступний день після обіду у Савелова петербурзькі ліберали збираються біля свого ватажка, університетського професора Рязанцева. Волгіна немає серед присутніх. Ті обговорюють зрада графом Чапліним ліберальних принципів і перехід його в табір консерваторів. Чаплін звинуватив лібералів в тому, що вони хочуть зробити звільнення селян засобом до повалення всього існуючого порядку, тобто здійснити революцію. Втім, незабаром граф Чаплін звільняється у відпустку за кордон, і ліберали святкують перемогу. Тепер вони готують програму звільнення селян, яку повинні будуть підписати впливові поміщики всіх губерній.

Тим часом Волгін починає розшукувати Левицького, який весь цей час жив у селі з Ілатонцевимі, але несподівано зник. Виявляється, що Левицький хворий і знаходиться в Петербурзі. Волгін відвідують його і ворожать, чому він так поспішно виїхав з села. Причини цього вчинку стають зрозумілі з щоденника Левицького за 1857 р., що становить другу частину роману.

Студент Левицький був центром гуртка ліберальної студентської молоді. До закінчення курсу він був впевнений в тому, що інститут вбиває розумову життя студентів, голодом і деспотизмом навік забирає здоров'я «у всіх тих, які не могли примирятися з принципами упокорюватись і обскурантизму». Левицький відчував живу любов до людей, але вважав, що вони занадто легковажні для боротьби.

Левицький жінколюб. Багато сторінок його щоденника присвячені його коханки Анюті. Одного разу Левицький захистив Анюту від деспота-чоловіка, а потім клопотався про її розлучення.Анютіна історія проста,