як і сама ця жінка. Вона походила з міщан, виховувалася навіть у пансіоні, але після смерті батька змушена була піти у покоївки. Ревнуючи Анюту до пана, господиня звинуватила її в крадіжці брошки. Анюта змушена була стати коханкою поліцейського чину, щоб уникнути несправедливого покарання. Незабаром її покровитель вирішив одружитися і заодно видав заміж Анюта.
Анюта була Левицькому хорошою коханкою, але незабаром вона перейшла жити до багатого купця. Розлука з нею змусила Левицького подумати: «Чи можна кохати жінку, яка пасивно дозволяє коханцеві пеститися, а сама думає в цей час, яке плаття пошити собі: гласі або барежевое?»
У селі, в маєтку Ілатонцевих, Левицький познайомився з красунею Мері, покоївки панянки Надії Вікторівни. Батьки Мері були слугами Ілатонцевих. Мері жила з панами за кордоном, у Провансі, потім поїхала до Парижа, де отримувала непогану платню і могла жити самостійно. Але незабаром дівчина повернулася до колишніх господарів. Левицький не міг зрозуміти, чому енергійна і розумна Мері проміняла самостійне життя в Парижі на незавидне становище покоївкою в сім'ї Ілатонцевих. Будучи людиною чуттєвим і романтичним, він закохався в Мері. Це не заважало йому, втім, розважатися з чарівною і легко доступною Настею, кріпак коханкою сусіда, поміщика Дедюхіна, і навіть ледь не взяти її до себе на утримання.
Мері говорила Левицькому, що зробилася покоївки, щоб бути ближче до Надії Вікторівні, яку любить з дитинства. Але незабаром, бачачи, що Левицький має до неї щире почуття, Мері зізналася: вона давно стала коханкою Віктора Львовича Ілатонцева, втомившись життям, на яку вона приречена була своїм народженням, Мері знайшла єдину можливість позбутися від убогої долі і спокусила свого пана. Той щиро полюбив її, залишив колишню коханку. Незабаром і Мері стала прив'язуватися до нього. Але вона побоювалася, як би справжній стан речей не відкрилося Надії Вікторівні. Вона вважала, що Ілатонцев - поганий батько, для якого коханка дорожче дочки: адже склалося сімейне положення могло перешкодити Надії Вікторівні знайти хорошого чоловіка. Левицький порадив Мері переїхати до Петербурга і жити окремо від Ілатонцевих до заміжжя Надії Вікторівни. У приготуваннях до цього вчинку пішла подальше життя дівчини.