Короткий переказ твору Генерал диявола (Карл Цукмайер)

Генерал авіації Харрас приймає гостей у ресторані Отто. Це єдиний ресторан у Берліні, в якому за спеціальним дозволом Герінга можна проводити приватні банкети у воєнний час. Відповідним чином в одному із залів вмонтовано новітнє підслуховуючий пристрій для гестапо.

Генерал прибуває до ресторану з імперської канцелярії з офіційного прийому, що іменується їм «пивними посиденьками фюрера». Зате у Отто є французьке шампанське, закуска з Норвегії, дичина з Польщі, сир з Голландії та інші «плоди перемоги» з окупованих країн. Ікри з Москви, природно, немає.

Харрас став легендарним льотчиком ще в першій світовій війні, але йому не можна дати більше сорока п'яти років, його відкрите молоде обличчя привабливо. У числі його гостей культурлейтер Шмідт-Лаузіц, великий авіапромишленнік фон Морунген, а також друзі та близькі люди. Генерал відзначає п'ятидесятих перемогу у повітряному бою свого друга і учня, полковника Айлерса, Це скромний офіцер, збентежений загальною увагою, він поспішає підняти келих за здоров'я генерала. Один лише культурлейтер невпопад осушує келих під «Хайль Гітлер». Айлерс отримав коротку відпустку, і його дружина Анна, дочка фон Морунген, мріє скоріше відвезти його додому.

Друга дочка Морунген, Манірхен, самовпевнена і розв'язна особа, запевняє, що не прагне до шлюбу. Для цього потрібно отримати купу паперів - про бездоганну арійської родоводу, статевої потенції і т. п. Користуючись лексиконом Союз німецьких дівчат, вона авторитетно міркує про проблеми раси та статі, фліртує.

Приходять четверо льотчиків з ескадрильї Айлерса, нагороджені Великим залізним хрестом. Вони прибули з Східного фронту, де бомбили Ленінград. Льотчики визнають, що росіяни ще «поставлять перцю», але в кінцевій перемозі Німеччини не сумніваються.

З'являються три актриси, з однією з яких, Олівією Гайс, Харрас підтримує багаторічне знайомство. Вона приводить з собою племінницю Дідді, юну і красиву. Олівія знайомить Харраса з Дідді », для якої він свого роду« ідеальний зразок »-« пам'ятник старовини », як уточнює генерал, любующійся дівчиною.

Між тим ад'ютант повідомляє генералу секретні дані про «неприємності» німецької армії під Москвою. Генерал вважає війну з Росією помилкою Гітлера, він марно через Герінга намагався зупинити похід на Схід.

Такі небезпечні розмови ведуться за відсутності культурлейтера, якого генерал називає секретним співробітником гестапо, а те, куди Шмідт-Лаузіц направляє культуру, - «вигрібною ямою». Наодинці з Морунгеном Харрас говорить про аварії, що відбуваються з літаками, тільки що сходять з конвеєра. Генерал відвертий з промисловцем, вважаючи його своїм другом. Він сумнівається в наявності на авіазаводах підпільних організацій, здатних на такі зухвалі диверсії.Генерал допускає навіть, що диверсії можуть бути справою рук гестапо, який готує йому пастку - Харрас особисто відповідає за контроль над авіатехнікою.

Харрас вважає, що його, занадто гострого на язик і відвертого в симпатіях і антипатіях, гестапо поки не чіпатиме, він потрібен як професіонал. Сенсом його життя завжди було льотну справу. Війна - стихія генерала, але вбивати він не любить. Він зізнається Морунгену, що йому, можливо, було б легше на душі, коли б він бомбив імперську канцелярію, а не Кремль або Букінгемський палац. Загалом йому жилося чудово: «дівчаток - досхочу», «вина - хоч залийся», «польотів - скільки завгодно». Морунгену здається, що Харрас як ніби підводить підсумки.

Генерал помічає, що молодий льотчик Хартман мовчазний і похмурий, йому вдається викликати його на відвертість: наречена Хартмана Манірхен повідомила, що розриває свою заручини з ним через те, що він не може отримати довідку про чистоту раси. Льотчик тепер чекає смерті на полі бою. Після довгого і задушевної розмови з ним Харрас сподівається, що йому вдалося переконати льотчика в цінності власного життя.

Олівія просить генерала допомогти в порятунку професора Бергмана, єврея, хірурга з чарівними руками, який тільки що тимчасово звільнений з концтабору. Генерал вже має досвід у подібних справах, він може надати професору свій спортивний літак, готовий до вильоту до Швейцарії.Його поведе дружина професора - чистокровна арійки, льотчиця.

Невдовзі між Харрасом і Шмідтом-Лаузіцем на очах у всіх відбувається різка розмова, в якому культурлейтер виявляє сильну ненависть до євреїв, а генерал - презирство до таких «свиням», як він. Культурлейтер йде, а генерал з подихом полегшення продовжує банкет.

Харрасу надходить важливе донесення - відпустки льотчикам скасовуються, вони терміново відряджаються на фронт. Айлерс віддає розпорядження про ранкове зборі, він готовий виконувати розпорядження фюрера беззастережно. Айлерс вірить в себе, до Німеччини і в перемогу, не сумнівається, що все робиться в ім'я майбутнього світу. Через кілька днів Харраса вистачає гестапо і тримає в себе два тижні. За газетним повідомленням, яким друзі не вірять, він знаходиться на Східному фронті.

В день повернення Харраса додому до нього приходить Шмідт-Лаузіц і диктує умови його реабілітації для гестапо. Генерал повинен встановити причини і вжити заходів до припинення актів саботажу при виготовленні бойових машин. Він підозрюється у сприянні «ворожим державі елементами». Культурлейтер встановлює Харрасу десятиденний термін і говорить, що сам і десяти хвилин не вагався б для знешкоджена такої людини, як генерал. Харрас відповідає йому тим же і розуміє, що отримав всього лише «відстрочку».

До Харрасу приходить стурбована його долею Дідді, і між ними відбувається освідчення в коханні. Генерал попереджає, що його життя тепер нічого не варто, «облава почалася». Він ще здатний захищатися - для Дідді, їх щастя.

Олівія повідомляє враженому генералу, що Бергман і його дружина вирішили отруту як «єдиний шлях до свободи». Олівія дякує Харраса від імені подружжя. Харрас розуміє, що у кожного є «свій єврей для совісті», але цим не відкупишся.

Приходять Морунген і