Короткий переказ твору Пригода (Марина Цвєтаєва)

Готель; ніч; Італія; рік 1748-й. Головний герой - Джакомо Казанова, двадцяти трьох років, достеменний, ізвлеченнний з IV томи власних його мемуарів і доповнений, домалювавши жіночої мрією про вічне Казанові, спить, гублячи з губ жіночі імена. Його неспокійний сон перериває гусар Анрі, по першому враженню - юний пустотливих ангел в мундирі. Казанова в хвилюванні: «Ви кредитор? Ви злодій? Ви гірше: / Ви чий-то чоловік! Ні, гарні для чоловіка.Навіщо ви тут?Навіщо на ложі / сходить цей місячний промінь? "Діалог, як місячне світло, сплітає примхливі ритмічні візерунки. Знаменитий герой-коханець зі сну сліпий, і нічний візитер змушений сам з'явитись:« Анрі-Генрієтта "... Казанова спалахує скороспішним любовним вогнем. Легковажний (поки що здається легковажним) ангелок відлітати у вікно.

Наступним ввечері. Казанова наполегливий, Генрієта ухильно, він захоплений, вона ніжно глузлива: «Я ніколи так пристрасно не любив, / Так ніколи любити вже не буду ...» За допомогою говірких модисток відбувається перетворення гусара в блискучу даму. Тихо вкрадається питання: «Хто ти?» - «Таємниця».Хто б вона не була, вона - досконалість. Виконана тонкої принади; чемна тієї вишуканою чемністю, що панувала в зачарованому світі замків і парків; дотепна, розумна; музична, як сама музика, - вона підкорює всіх блискучих гостей аристократичної пармскої вілли, де господар-горбань, випадковий знайомий, дає прийом в її честь.Оркестр легко упускає «перлини менуету», недбало тчуться шовкові нитки тонких промов, як раптом: «До вас посланий з листом.- А! Сім печаток!Казанові.Моя любов, - розлучитися ми повинні ».

Остання прощання - на «дорожньому розвалі», в готелі «Ваги». Казанова в тузі молить залишитися з ним ще хоч ненадовго, вона непохитна - чому? Атмосфера таємниці згущується ... Кільце, не прийняте їм назад, вона кине в заоконной ніч, але перед тим алмазною гранню накреслити на склі якісь швидкі слова - записку в майбутнє, на які Казанова, захоплений відчаєм, не зверне уваги ... Але в самому справі , чому розлука так неминуча? Чому їй має піти? Хто вона, нарешті? Може бути, прийшла з іншого століття? Недарма їй відомо прийдешнє: «Коли-небудь, у старовинних мемуарах, / Ти будеш їх писати зовсім сивий, / У богом забутому замку на чужині ...» Може, місячна Генрієтта - це лірична маска Цвєтаєвої, її мрія про саму себе: володарці сердець, спокусившись Казанову? «Даю вам клятву, що тобі насниться!»

... Тринадцять років по тому в ту ж кімнату тієї ж готелі Джакомо приводить свою тисяча першу подругу. Їй сімнадцять років, вона чарівна, бідна, жадібна - до грошей, солодощів, плотських утіх.Він - ще Казанова, але вже як би номінальною: професійний коханець, не спалахує серцевим вогнем, а тільки пашить жаром тілесним ... За вікном сходить місяць, висвічує надряпані на склі слова: «Забудеш і Генрієту ...» Приголомшені: «Або я осліп?» - вибух, пристрасть, миттєво колишній Казанова наповнюється колишнім бурхливим відчаєм. Дівча в страху і сльозах, хоче бігти. Але пристрасна буря вщухла, Казанова вже повернувся з минулого, вже знову готовий розважатися з тисяча першою ... І втішена красуня, звісно, не може утримати цікавості: «А що це за літери?» - «Так - одне-єдине - пригода ».